“Місяць тому син привів додому дівчину.- Мама, це моя Зоя. Ми любимо один одного і будемо жити разом. Як будь-яка мати, я бажаю щастя своїй дитині. Хочуть жити разом – нехай живуть, я звичайно ж, не проти. – Добре, синку. Ви поки йдіть на кухню, чайку попийте. А я речі твої зберу. – В якому сенсі – речі збереш? – здивувався син.Я дивлюся на сина і бачу його щире замішання. Він явно не зрозумів, довелося пояснити:- В прямому. Я зараз зберу твої речі і ви підете жити разом. Адже ви цього самі хочете!-Нуу, мам, розумієш, знімати квартиру дорого, та й нема на що – ми студенти, ти ж сама знаєш. Ми тут думали пожити. Ми тобі не завадимо.
Звучить непогано, але ж я сама зі свекрухою десять років жила, поки ми з чоловіком квартиру не отримали. Відносини y нас, природно, зіпсувалися.Це зараз я їм не заважаю. А через місяць-другий полетять в мене тапки: криво дивлюся, зауваження роблю, виживаю з дому. Не треба мені такого щастя. Ех, Зоя, ти ж навіть не уявляєш, від якого пекла я тебе позбавляю.- Ні, синку. Якщо ти вважаєш себе досить дорослим, щоб жити з коханою дівчиною, постарайся забезпечити вам умови для спільного життя. А що значить бути дорослим: перевестися на заочку, знайти роботу і знімати квартиру. Але простіше і дешевше кімнату! Тоді і живіть разом, скільки душа забажає.
– Мама, та ти що?! Жити в комуналці з чужими людьми? Ми не хочемо.Ось так. Тобто, мою квартиру в комуналку перетворити і чужу людину підселити – ми хочемо. А самі з чужими людьми – не хочемо. Цікаво. – Зоя, ви любите мого сина? Хоча, напевно любите, раз хочете жити разом.- Так. Я люблю вашого сина. Дуже – ледь чутно промовила повітряне створіння.- Ви любите один одного, a з коханим рай і в курені. Правильно я кажу, Зоя?- Так вірно. Я і на комуналку згодна, аби разом.
– Ну ось, син, так тому і бути. Повір, Зоя буде тобі вдячна за мою відсутність. Влаштовуйте своє життя без мого контролю і участі. Але щодо комуналки не переживайте: буду додавати, щоб на квартиру вистачало.Через півгодини, закривши за дітьми двері, я розридалася. Аж надто великою була спокуса молодь y себе залишити: і син поруч, і невістка під наглядом.Але не можна – дорослі діти повинні жити окремо від батьків. Я свою справу зробила – виростила. Прийшла пора відпустити сина y вільне плавання “.