Все своє життя я боролася за те, щоб мій чоловік залишався поряд зі мною. Я любила його так сильно, що не могла уявити своє життя без нього. Але з кожним роком ця боротьба ставала дедалі важчою. Він заводив безліч коханок, і щоразу я прощала його, сподіваючись, що він зміниться. Але тепер у мене більше нема сил… Того вечора я сиділа на кухні, розглядаючи старі фотографії. На одній з них ми з чоловіком стояли біля вівтаря, щасливо посміхаючись. Ці моменти здавалися тепер такими далекими та майже нереальними. Раптом задзвонив телефон. То була моя подруга Ольга. – Привіт як ти? — спитала вона, чуючи в моєму голосі смуток.
— Олю, я більше не можу, — зітхнула я. — Я втомилася боротися за наші стосунки. Він знову завів коханку. Що мені робити? Повернути його до сім’ї, чи перестати боротися та відпустити? – Марино, я знаю, як тобі важко, – м’яко сказала Ольга. — Але ти маєш подумати про себе. Скільки разів ти вже прощала? Хіба він змінився? Я задумалась. Ольга мала рацію. Скільки разів я вже прощала його, сподіваючись на краще, а він щоразу зраджував мою довіру. — Ти заслуговуєш на краще, — продовжувала вона. — Ти заслуговуєш бути щасливою та коханою. — Але я його так люблю, — прошепотіла я. — Я боюся залишитись сама. – Бути однією – це не найстрашніше, – відповіла Ольга. — Страшніше жити з людиною, яка тебе не цінує. Ти сильна жінка, Марино. Ти впораєшся.
Після розмови з Ольгою я довго сиділа в тиші, обмірковуючи її слова. Я зрозуміла, що настав час зробити вибір, який буде найкращим для мене, а не для нього. Коли чоловік повернувся додому, я зустріла його біля дверей. — Нам треба поговорити, — твердо сказала я. — Я більше не можу терпіти твої зради. Я втомилася боротися за нашу сім’ю самотужки. — Марино, про що ти говориш? — здивувався він, але в його голосі не було каяття. – Ти не залишив мені вибору, – продовжила я. – Я йду. З цими словами я розвернулась і пішла, відчуваючи, як з кожним кроком мені стає легше. Я знала, що попереду буде складно, але я була готова розпочати нове життя. Життя, в якому я цінуватиму і любитиму себе…