Коли мій онук Антон звернувся до мене з проханням про гроші, я не замислювалася ні хвилини. Він казав, що потребує кошти для завершення курсу навчання, і це здалося мені важливою причиною. Я погодилася допомогти, але за умови, що через три місяці гроші буде повернуто. Мені треба було закупити насіння картоплі для посіву, а це основа мого скромного доходу. — Антоне, будь ласка, не забудь: мені треба буде купити насіння, — нагадала я, передаючи йому гроші.
— Бабусю, звичайно, я обіцяю, що поверну вчасно, — впевнено відповів він, і його слова звучали щиро. Три місяці пролетіли швидко, і я вже почала готуватись до посівної. Однак, коли я зателефонувала Антону нагадати про борг, його відповідь приголомшила мене. — Бабусю, вибач, але я зараз не можу повернути всю суму. Мені потрібно ще чотири місяці, і я зможу віддати тільки частину, — сказав він з деякою нерішучістю в голосі. Моє серце пішло в п’яти. Мені було важко повірити, що мій онук міг так зробити, знаючи, наскільки важливо для мене вчасно отримати ці гроші назад. — Антоне, ти ж знаєш, що без насіння я не зможу виростити картоплю цього літа.
Це моє єдине джерело доходу, — лагідно нагадала я, намагаючись стримати розчарування. — Бабусю, я справді перепрошую. Постараюся знайти спосіб якнайшвидше залагодити це питання, — відповів він. Мені довелося шукати альтернативні шляхи вирішення своєї проблеми. Я звернулася до сусідів, і, на щастя, одна добра жінка погодилася позичити мені гроші під мою обіцянку повернути їх восени, коли врожай буде зібрано та продано. Як би там не було, цей досвід навчив мене обережності, навіть коли справа стосується рідних та близьких. І хоча я завжди допомагатиму Антону, але тепер я знаю, що важливо також дбати про свої власні потреби.