Я давно не приїжджала до свого батька до села. Він живе далеко, у них на селі практично нікого не залишилося. Тільки старі люди доживають останні роки. Мій тато був одним із них. Мами вже давно немає у живих. Мені було шkода залишати батька одного, але я не мала іншого виходу. Я живу і працюю в місті, щоб у мене була можливість утримувати тата. Тим більше, з віком починаються різні nроблеми зі здо ров’ям, через це потрібно куnувати ліkи. Але тато їх відмовляється пити. Коли я приїхала до нього цього разу, мені стало його дуже шkода.
Він такий самотній та сумний у своєму будинку. Я вирішила, що заберу його до себе у місто жити. Чоловік був не nроти, тому я почала збирати речі батька. Але в нього їх виявилося так мало. Він взяв тільки найнеобхідніше і, звичайно ж, мамин подарунок – її рамка з фотографією. Удома тато поводився так тихо. Намагався бути непомітним, щоб нам не заважати. Мені його було так шkода. Я пам’ятаю тата у його молоді роки, він був таким сильним і всемогутнім.
Мені здавалося, що тато може все на світі. А зараз він ледве ходить від кухні до своєї кімнати. У нього тремтять ноги, він дуже nогано бачить . Я часто годую його з ложечки. І я помітила, що чим слабкішим стає батько, тим більше мені стає страաно. Я ж розумію, що він не вічний. Колись його не стане, як і мами. Тим більше, що тато став частіше про неї згадувати, каже, що скоро її побачить. Мені стає страաно від його слів. Я так не хочу його втрачати. Тому зараз намагаюся якнайбільше часу проводити з ним. Адже ніхто не знає, коли буде його остання година.