Напередодні свого 30-річчя я вирішила не святкувати його, віддавши перевагу своєму власному бажанню, а не традиціям. Однак це рішення викликало несподівану напруженість у стосунках з моєю свекрухою, яка наполягає на дотриманні звичаю її сім’ї відзначати кожне свято. – У нашій родині ми відзначаємо усі свята! – Заявила вона, плануючи візит без моєї згоди, – з твого боку буде негарно відмовити нам у веселощах. Її наполегливість викликала в мене здивування, оскільки я віддаю перевагу більш спокійному святкуванню,
багато в чому схожому на традиції моєї власної сім’ї. Минулого року, підкорившись її бажанням, я була змучена і вирішила уникнути повторення такого досвіду. Незважаючи на тимчасові фінансові труднощі, ми з чоловіком вирішили відсвяткувати мій день удвох у ресторані, бажаючи змінити атмосферу та відпочити від обов’язків господарів. А ще я заздалегідь попередила всіх, що подарунки мені дарувати не потрібно, тому що я не особливо й святкую, але свекруха, не розгубившись, подарувала мені золотий ланцюжок, обраний на її смак, проігнорувавши мої уподобання. Вона не змогла зрозуміти мого бажання провести простий, спокійний день без зобов’язань та небажаних сюрпризів.
Проте вона разом з моїм чоловіком давила на мене, щоб я відповідала нормам святкування, прийнятим у їхній сім’ї. – Як можна не святкувати? В нас все не так! – протестувала вона, не розуміючи мою потребу у спокої як відчуженість від сім’ї. Тепер, коли мій чоловік схилився до її позиції, я змушена переглянути свою думку про домашні посиденьки. Чи маю я поступитися, щоб зберегти гармонію, чи твердо стояти на своєму? Що ви порадите?