У свої тридцять з невеликим ми з чоловіком думали, що вже вийшли з віку безглуздих помилок. Проте нещодавній випадок з нашим майже 10-річним сином Іваном довів протилежне. Я вчила Івана фінансовій грамотності, виділяла йому щомісячне “посібник”, заохочувала розумні витрати і обговорювала його покупки. Хоча я вірила в те, що зможу прищепити нашому синові фінансову відповідальність, мій чоловік був скептично налаштований і сумнівався в необхідності кишенькових грошей для Івана. Незважаючи на це,
він займався з Іваном рибалкою та футболом, хоча поки що не визнавав у ньому самостійну людину. Мій спокій був зруйнований, коли Іван розповів, що його батько позичив значну суму з його допомоги, пообіцявши повернути, але не зробивши цього. Коли ми зіткнулися з цим, чоловік недбало відмахнувся і постарався виправдати свої дії, що мене дуже засмутило. У відповідь на мої наполегливі прохання він неохоче повернув гроші Івану. Однак цей епізод залишив у мені глибоке розчарування через відсутність порядності у чоловіка,
напруживши моє сприйняття його. Його готовність скористатися довірою сина заради фінансової вигоди показала, що він припустився грубого промаху у судженнях, відсунувши на другий план свою роль партнера та батька. Ви змогли б довіритися чоловікові після цього? Що мені робити, щоб відновити авторитет батька в очах сина, але й не заохочувати таку поведінку чоловіка?