Аліса була на вершині своєї кар’єри моделі в молодості. Вона подорожувала світом, брала участь у модних показах та фотосесіях, але при цьому повністю забувала про особисте життя. Вона була так поглинута своєю роботою, що не помічала, як один за одним йшли з її життя люди, які були їй найближчими та найдорожчими. Тепер, у свої 47, Аліса оглядалася назад із жалем. У неї не було сім’ї – ні чоловіка, ні дітей. Єдині родичі – сестра та її діти, які, на жаль, не прагнули підтримувати з нею тісні зв’язки.
“Ти завжди була зайнята, Алісо,” – говорила їй сестра телефоном. “Діти навіть не знають тебе. Ти завжди була десь далеко.” “Я знаю, і мені шкода,” – відповіла Аліса, відчуваючи, як у її голосі звучать нотки каяття. “Я хотіла б все виправити.” Однак її бажання залишилися лише мріями. Вона часто ловила себе на думці, що хотіла б прокинутися молодою і змінити свій шлях. У ці моменти вона згадувала свої дні слави – нескінченні подорожі, захоплення та увага. Але тепер, залишившись одна, вона розуміла,
що ціна цього успіху була надто високою. Аліса часто намагалася зв’язатися зі своєю сестрою, сподіваючись на відродження їхніх стосунків, але розмови були короткими та напруженими. “Може, наступного разу ви приїдете до мене?” – Пропонувала вона з надією в голосі. “Побачимо, Алісо. У дітей багато занять,” – відповіла сестра, залишаючи мало надій на відновлення зв’язку. Залишившись одна у своєму будинку, оточена спогадами про колишню славу, Аліса відчувала, як її серце наповнюється тугою за втраченими можливостями та невикористаними шансами.