Все моє дитинство було скромним: ні іграшок, ні нового одягу, ні святкових вечерь чи сімейних відпусток. Мої батьки працювали невтомно, щоб забезпечити найнеобхідніше, але на зайві витрати у нас просто не було коштів. “Мамо, чому у мене немає нової куртки, як у Вови?” — спитав я одного разу, коли мені було десять років. “Любий, у кожної сім’ї свої можливості. Ми намагаємося дати тобі найголовніше – любов і турботу”, – м’яко відповідала мама, обіймаючи мене. З роками я почав розуміти та цінувати уроки,
які мені викладало життя. Мої батьки вчили мене працювати старанно, цінувати те, що я маю, і не нарікати на обставини. Саме завдяки цьому я став тим, ким є сьогодні. Я пам’ятаю, як у старших класах, коли однокласники вихвалялися своїми новими гаджетами, я просто слухав і посміхався. Замість того, щоб заздрити, я навчався, працював вечорами і збирав гроші. “Ти завжди такий зосереджений, – казала мені подруга Аня. – Невже тобі ніколи не хочеться просто розслабитися та насолоджуватися життям?”
“Звичайно, хочеться, – відповів я. – Але я знаю, що зараз мені потрібно працювати для свого майбутнього”. І ось тепер, коли я дорослий, я маю можливість дозволити собі і своїй родині все те, про що я міг тільки мріяти у власному дитинстві. Я вдячний своїм батькам за їхні жертви та виховання. Вони навчили мене цінувати зусилля, бути сильним та незалежним. Зараз я можу сказати, що завдяки батькам я досяг більшого, ніж багато моїх однолітків з більш забезпечених сімей. Ці уроки я цінуватиму все життя.