В одному великому супермаркеті, серед суєти новорічних покупок. я натрапила на колишнього однокласника, Олексія. Він стояв біля полиці із шоколадом, зважуючи в руках дві плитки. “Олексію, це ти?” – Здивовано запитала я. Він обернувся, його очі заблищали. коли він упізнав мене. “Ольга! Неймовірно, скільки років минуло!” Ми обмінялися новинами, стоячи між полицями із продуктами. Я дізналася, що він повернувся до міста після навчання за кордоном і тепер працював інженером. “Підемо вип’ємо каву?
Як у старі часи?” – Запропонував він. Я погодилась. У кав’ярні ми вибрали затишний стіл біля вікна. Олексій замовив для нас два капучіно. “Пам’ятаєш, як ми в школі сперечалися, хто краще вирішує математичні завдання?” – З усмішкою згадав він. “Звичайно, ти завжди вигравав”, – сказала я, відчуваючи ностальгію. “Але зате ти завжди була кращою в літературі,” – відповів він. Розмова протікала легко. Ми згадували шкільні роки, обговорювали книги та фільми. Олексій розповідав про свої подорожі,
а я – про роботу вчителем. “Знаєш, я завжди захоплювався тобою в школі”, – раптом зізнався він. Я відчула, як моє обличчя почервоніло. “І я завжди вважала тебе дуже розумним”, – відповіла я. Після кави він запропонував прогулятись. Ми йшли засніженими вулицями, обговорюючи плани на Новий рік. “Може, зустрінемо разом?” – несподівано запропонував він. Я посміхнулася, погодившись. Цей день став початком чогось нового і непередбачуваного у наших відносинах.