Протягом 32 років ми з чоловіком докладали всіх зусиль, щоб забезпечити дочку Юлію всім необхідним. Проте, схоже, ми трохи перестаралися, оскільки наша донька виросла з доволі егоїстичним характером. Чотири роки тому Юлія вийшла заміж, і з того часу в нашій родині неспокійно. Ми живемо у двоповерховому будинку, який збудували самі – за роки завзятої праці.
Ми все робили самі, без будь-якої фінансової підтримки з боку батьків. Мій чоловік працював у Чехії та приїжджав додому лише на великі свята. Поки його не було, я виховувала нашу дочку без особливої допомоги. За 15 років ми збудували будинок нашої мрії, і наша дочка планувала жити з чоловіком поруч із нами. Однак наш зять побудував свій власний будинок, який був у два рази менший за наш.
Він наполягає на тому, щоб жити там разом із нашою дочкою, але вона не хотіла з’їжджати, бо віддавала перевагу нашому просторішому будинку. Моя дочка навіть намагалася переконати зятя переїхати до нас, але він відмовився, бо старався і будував свій власний будинок, щоб жити у ньому зі своєю родиною.
Ця ситуація викликала велику напругу в нашій родині, і вона триває вже чотири роки. Незважаючи на наявність дворічної дитини, моя дочка все ще не хоче з’їжджати від нас, хоча її чоловік загрожує їй розлученням, якщо вона не переїде до нього. Це перетворилося на постійний цирк, і нам уже соромно навіть перед сусідами. Ми любимо нашу дочку, але хочемо, щоб вона мала свою сім’ю і свій будинок.