Нещодавно я повернулася до свого рідного міста і знайшла нову роботу після того, як жила у столиці з чоловіком у великій квартирі, де ми обоє зробили успішну кар’єру. Однак ми зіткнулися з неможливістю мати дітей, і мені знадобилося чотири довгі роки ліkування, перш ніж я нарешті заваrітніла. Щастя було недовгим, коли я дізналася, що чоловік мені зра джував, і через це я втра тила дитину.
Протягом шести місяців я переживала справжній коաмар і зрозуміла, що мені потрібні зміни у житті. Тому я вирішила розлу читися з чоловіком і переїхати назад до рідного міста. Ми продали нашу квартиру, розділили гроші, і моєї частки вистачило на покупку нового будинку у рідних місцях. Хоча досягти успіху на новому місці було нелегко, я вперто працювала до пізнього вечора, що призвело до однієї несподіваної зустрічі.
Якось осіннього вечора я йшла стежкою через парк і почула дитячий голос, що просив про допомогу. Це були дві дівчинки, 4 та 6 років, яких бабуся залишила у парку. Я привела їх до себе додому і подбала про них, а в соціальній службі мені повідомили, що їх заберуть до дитя чого будинку. Однак я вирішила взяти їх під свою опіку, і коли їхню мати позбавили батьківських прав, я оформила на них усі документи. Моя мама приїхала на допомогу, і тепер ми живемо разом. Я невимовно щаслива, а у дівчаток з’явилася любляча мама.