Протягом кількох тижнів я відчував, що хтось переслідує мене. Я нарахував трьох чоловіків позаду. Я знав, що не впораюся з ними поодинці, тому поспішив додому. Чоловіки не торкалися мене; вони мовчки йшли за мною. Це тривало чотири дні. П’ятого дня я не витримав і вирішив поговорити з ними. – Що вам потрібно? – Запитав я, повернувшись до них. Один із чоловіків відповів: – Готуй гроші! Ми даємо тобі тиждень, щоб ми мали вісім тисяч доларів. – Ви взагалі хто такий? І чому я мушу вам щось давати? Я напишу заяву в nоліцію, – розгублено сказав я. Чоловіки просто відповіли: “Пиши”. А потім розвернулися та пішли.
Я залишився стояти там, дивуючись, хто вони такі і чому вимагають від мене гроші. Того вечора я сидів, замислившись, дивлячись на дружину та дітей. Раптом я згадав свою першу дівчину. Ми обидва мріяли навчатись в одному університеті, але все пішло не так, як планувалося. Вона підійшла до мене зі сльо зами на очах, сказавши, що у неї затримка вже тиждень. Я не знав, що відповісти, тому сказав їй, що ми повинні спершу зосередитися на здобутті освіти, перш ніж створювати сім’ю. Через роки я дізнався, що Оля вийшла заміж за Андрія та наро дила сина.
Тепер я, нарешті, зрозумів, кого мені нагадав хлопчик, що йде за мною. Я запитував, чи був він моїм сином. Отже, я поїхав на могилу батьків до рідного села. Я під’їхав до будинку Олі та зустрів Андрія. І тут з’явився хлопчик, який переслідував мене. Він сказав: – Ти пам’ятаєш мене, чи не так? Тобі цікаво, чи не твій син? Ось чому я вимагаю від тебе грошей за роки, коли ти не цікавився моїм життям. Я пішов, почуваючись розгубленим і втраченим. Повернувшись додому, я поговорив із дружиною про ситуацію. Ми вирішили запросити хлопчика познайомитись з нами. Адже він все ще був моєю дитиною, і ніколи не пізно побудувати з ним стосунки.