Зі своїм нинішнім чоловіком я познайомилася в досить пізньому віці. Ми обидва розлучилися і багато років жили одні. Мій син закінчував школу, а його син ще був учнем. Ми зустрічалися рік, а потім вирішили розлу читися та жити разом. Я до кінця не була впевнена, чи варто заводити серйозні стосунки, але вирішила спробувати створити сім’ю вдруге. Ярослав був дуже гарною людиною – спокійною, надійною, врівноваженою. Пізніше мій син теж став студентом, пішов із дому, і ми залишилися вдвох у нашій квартирі.
Я була рада, що все так добре склалося, адже жити мені було б дуже сумно. Ті вихідні Ярослав поїхав до батька в село один, бо я не могла через роботу. Коли він повернувся, здався мені сварливим і надто мовчазним. Я одразу зрозуміла, що щось трапилося, і почав розпитувати його, в чому річ. Ярослав тоді повідомив мені, що батько все своє майно записав на мачуху Ярослава – Марію Степанівну.
Вона хотіла гарантій на майбутнє, щоб її не виrнали з дому у разі чого. Ми витратили багато грошей на капітальний ремонт у будинку мого тестя, але тепер мені здається, що це було даремно. Я почуваюся обду реною, бо тепер у нас є лише моя квартира. Не для того ми вклали стільки грошей у будинок тестя, щоб тепер усе віддати Марії Степанівні та її дітям. Нам потрібно з’ясувати, що ми можемо зробити в цій ситуації, бо такий розклад точно не влаштовує.