Я навчалася в п’ятому класі і любила ходити до школи, де я мала багато друзів і мені подобалося вчитися. Я добре навчалася майже з усіх предметів, але особливо любила українську мову. Все змінилося, коли я виграла олімпіаду з української мови. Ельвіра, дівчинка з паралельного класу, посіла друге місце і почала чіплятися за мене на перервах. Спочатку я її ігнорувала, але все стало ще гірше, коли вона почала фізично знущатися з мене в коридорах і називати бегемотом. Її друзі навіть підтримали це прізвисько. Я дуже образилася і сказала класній керівниці, але вона мені не повірила, бо Ельвіра була відмінницею.
Наступного дня Ельвіра розпустила чутки про мене по всій школі, змусивши всіх з мене сміятися. Я відчувала себе безпорадною і не знала, що робити. Якось уночі я так сильно плакала, що мама почула мене і спитала, що сталося. Я їй все розповіла, і вона запропонувала мені на телефон записати відео знущань Ельвіри з мене і показати директору школи. Наступного дня я пішла до школи з твердим наміром зібрати докази. Мої друзі допомогли мені, записавши відео та давши свідчення на мою користь.
Зібравши достатньо доказів, ми з мамою пішли до директора школи та показали йому відеозаписи. Ельвіра спробувала все заперечувати, але відео було чітко видно, як вона мене ображає. Директор запитала класну керівницю, чому вона не вжила жодних заходів, і та вибачилася, сказала, що Ельвіра – відмінниця та за сумісництвом дочка впливових батьків. Стався такий скандал, що батькам Ельвіри довелося перевести її до іншої школи. З того часу я не боялася розповідати батькам про будь-які проблеми, з якими стикалася, і зрозуміла, що не треба мовчати про свої проблеми, і лише в такому разі вони перестануть бути проблемами.