Ольга вийшла з тролейбуса та застигла. Здогадаючись, що сталося, вона подивилася у відкриту сумку. Так і є: ні телефону, ні гаманця. Її обікрали. Сльо зи бризнули з очей. Як тепер купити дочці туфлі до школи? Вдома все розповіла дочці, нічого не приховала. – Нічого, мамо, я й у старих схожу, – заспокоювала невтішну маму дочка… Перед обідньою перервою до неї зайшла Віка із сусіднього відділу. Чому вона працювала, ніхто не розумів. Чоловік — успішний бізнесмен, засобами дружину не обмежує. Любить, пестить, плекає. Ось навіщо така робота?! – Доброго дня, я по ділу, – посміхнулася Віка.
– Ви тільки не подумайте нічого поганого, я від щирого серця. Справа в тому, що я чула, наче у вас дочка, школярка. Так? – Так. – Ну ось. Розумієте, я купую для дочки багато речей. Більшість із них вона й не носить. А я не хочу продавати. Хочу їх подарувати. Ось із таких речей я обрала туфельки. Їх дочка не одягала жодного разу. Подивіться. Чи згодяться для вашої дівчинки? У Ольги аж голова закружляла. Вона так розгубилася, що нічого сказати. Тільки-но витягла з поліетиленового пакету бузкову коробку, розкрила її. Там лежали лаковані, рожеві черевички на низьких підборах. Тридцять другий розмір.
– Розмір доньки, – насилу вимовила Ольга. – Але ж вони дорогі. Якось незручно… – Ну і добре, що розмір підходить. Носіть на здоров’я. І нехай ціна вас не турбує… Вдома Ольга простягла коробку доньки: – Ану, приміряй. Дівчинка відчинила коробку і ахнула. – Я про таких і мріяла! Дякую, матусю! – кинулася мамі на шию, потім побігла приміряти. Незабаром постала перед мамою: – Як по моїй нозі пошито… Кажуть, що, коли Бог зачиняє одні двері, він відразу відкриває інші. Напевно, так і є. Адже як не крути, а рівновага зберігається.