Мої батьки все життя прожили в селі, наше із сестрою дитинство пройшло там же. Після школи ми вирішили перебратися до міста. За допомогою батьків мені та сестрі вдалося придбати квартиру у місті. Батьки у нас дуже горді, ніколи в нас нічого не просять. Але живуть вони на одну пенсію, грошей небагато, тому ми з сестрою домовилися давати їм щомісяця певну суму, щоб нічого не потребували.
Для нас із Анею це невеликі суми, але для батьків значна допомога. Нещодавно у батьків у сусідній квартирі оселилася жінка похилого віку. Світлана Петрівна живе зовсім одна, хоча вона тяжко хвора. Близьких у неї немає, тож їй дуже складно доводиться. Нещодавно я дізнався, що батьки допомагають їй із придбанням ліків.
Після цього відкриття ми з сестрою вирішили збільшити щомісячну суму, щоби це не вплинуло на благополуччя наших батьків. Я вважаю, що про всіх людей похилого віку треба дбати незалежно від спорідненості, особливо якщо така можливість є. У певному сенсі це обов’язок молодого покоління. На жаль, держава зараз нездатна повною мірою покрити потреби літньої частини населення.