Я дуже прив’язана до своєї мами. Зовсім не уявляю свого життя без неї. Яка б життєва ситуація не сталася зі мною, я завжди поспішаю до неї, щоб розповісти. А вона своєю чергою ділиться своєю порадою. Щовечора після роботи я дзвоню їй, щоб розповісти, як пройшов день, питаю про її життя. Якось я подзвонила їй, але мама чомусь не відповідала. Я злякалась. Тут же зателефонувала сусідам, попросила подивитися, чи мама вдома і що з нею. Сусіди передзвонили за кілька хвилин і сказали, що мами вдома немає. Це було дуже дивно, час був вже пізній. У магазин вона не могла б піти, ми завжди домовлялися зідзвонюватися в цей час.
За годину мені зателефонував сусід і сказав, що бачив маму на вулиці, вона загубилася. Він відвів її додому, але сказав, що краще мені приїхати. Я поїхала до мами на ранок наступного дня. Ми одразу вирушили до ліkарні. Лікар уважно оглянула маму, став ставити їй прості запитання. Виявилося, що мама почала забувати, де вона живе. Навіть вулицю, на якій провела більшу частину свого життя, вона практично не пам’ятає. Мені стало страաно за маму. Лікар виписав ліки та сказав, що тепер маму залишати однією не можна.
За нею потрібен постійний догляд і потрібно наглядати. Я зібрала її речі, тепер мати живе зі мною. Чоловік добре прийняв моє рішення. Тому що так і для мами безпечно, і мені спокійно. Тільки тепер я не можу як раніше питати мудрі поради у мами. Тепер я замінюю їй увесь світ, розповідаю про новини, про своє життя, розповідаю, як їй краще вчинити. Вона перетворилася на дитину, боїться навіть ложку не так узяти. Або бої ться під час вечері забруднити одяг. Я її заспокоюю, говорю, що все добре. Буває складно, але головне, що мама поряд. І я хочу, щоб поряд зі мною вона прожила якомога довше.