Ганна Семенівна купила свій невеликий будиночок у селі лише півроку тому. Після того, як чоловік пішов у найкращий світ, їй не захотілося залишатися в квартирі однією. А у розмові зі знайомими випадково дізналася, що вони продають свій будиночок у найближчому селищі і рішення перебратися сюди прийшло само собою. Дочка привезла її сюди і захвилювалася. Залишати матір одну в селі, де всього будинків десять було неприємно. Виїжджала вона з важким серцем, обіцявши часто дзвонити і приїхати за першим покликом матері. Хоч колишні господарі й дивилися за будинком дуже добре, проте останнім часом ділянка стояла безхазяйна і роботи було багато.
Ганна Семенівна засукала рукави і почала облаштовувати своє нове житло. Але її зусиль виявилося замало. Потрібні були чоловічі руки. Сусіди порадили звернутися до діда Івана. Дід Іван був похмурий мужик із довгою бородою і в шапці – вушанці. Діти його давно поїхали до міста, а дружину він втратив років зо три тому. Ганна Семенівна не зрозуміла, чи погодився він їй допомогти чи ні, але перепитувати не стала. Наступного дня дід Іван зранку вже оцінив майбутню роботу та вручив Ганні Семенівні список необхідних матеріалів.
Працював він акуратно, господиню в непотрібні витрати не втягував, а Ганна Семенівна пригощала їх з подільником, хлопцем років сімнадцяти, різними смаколиками. А одного чудового дня дід Іван прийшов у крутій кепці і поголився. Ганна Семенівна його не одразу впізнала. Та який він дід, йому напевно не більше років, ніж їй. Вона так йому і сказала і була вражена усмішкою на його обличчі, такою хлоп’ячою. Навіть закінчивши всю замовлену роботу, Іван Петрович продовжував заходити до Ганни Семенівни. І вже з власної ініціативи допомагав їй у всьому, а їхні душевні бесіди за чашкою чаю стали необхідністю для обох. І ось сьогодні він зробив їй пропозицію. Так, про що тут думати, коли все до того йшло?