Моя Аліса працювала того дня, а я взяв собі відгул. Захво рів. Коли почув, що відчиняються двері, я підскочив з ліжка і побіг зустріти свою кохану дружину. Вже на вході я завмер на місці, бо Аліса зайшла не одна, а з маленькою дитиною на руках. На моє запитання, хто це, Аліса відповіла: — Не знаю, він лежав біля наших дверей і плакав. Я подумала, що треба його забрати в тепло, — сказала вона так, ніби не дитину принесла, а кошеня. Моя дружина працює педіатром і одразу почала оглядати малюка. Це був хлопчик, якому було лише 2-3 місяці. Звідки він, хто його батьки, ми не знали. Дружина попросила зателефонувати до nоліції і заразом у швидку допомогу.
Дитину у нас забрали, заповнивши всі необхідні документи та опитавши свідків цієї події. Коли ми з Алісою сіли вечеряти, шмат у горло не ліз. Я спитав її, що буде з дитиною, а вона відповіла: – Нічого доброго. Якщо не знайдуть батьків, відвезуть до дитя чого будинку. А там уже можна лише гадати, як складеться його доля. Хіба, якщо йому пощастить, і якась родина наважиться вже його всиновити. — То, може, це будемо ми? Може, станемо йому сім’єю, він ще такий крихітний, а вже кинутий усіма. Ми намагалися зачати дитину, але сама бачиш, не виходить. Може, цей малюк стане нашою радістю?
– Ти теж про це подумав… Я ще, коли лікар забрала його з мене рук, відчула, що не хочу його віддавати. Мені здалося, що це моя рідна дитина. Спробуємо. Я завтра на роботі проясню, де він і що з ним, а потім вирішимо, що робити далі. Хлопчика справді кинули. Ми з дружиною влізли у тяганину з документами на усиновлення, щоб забрати Богдана до себе. Незабаром дізналися, що в нас буде ще одна дитина, Аліса на 4 місяці ваrітності. А ми й не підозрювали… Тепер у нас є Богдан, а незабаром з’явиться ще й дочка, якщо Бог благословить і ваrітність пройде спокійно, без ускладнень. Я іноді думаю, а що було б з Богданом, якби ми його не знайшли, якби Аліса тоді не поверталася додому, якби його підкинули під чиїсь інші двері… Тепер він у безпеці, і ми його дуже любимо!