Стас та Тома вже рік жили разом. Не чоловік та дружина, а так – співмешканці. Стас працював, а Тома насолоджувалась життям: салони краси, фітнес, кафе з подругами… – Стасе, а давай відпочинемо вдалині від цивілізації, – попросила Тома. – Як скажеш, кохана… – Ти куди мене привіз? Тут же, напевно, ніхто не живе! – обу рювалася Тома, оглядаючи село в десяток будинків. – Не вигадуй. Живуть тут люди. – Я зараз же викличу таксі і поїду назад. – Прапор у руки. Тільки тут зв’язку немає. А пішки йти годин шість… – Тітко Маша, це Тома. – Дружина? Худа, якась. – Міські всі такі. Хто при тілі дуже переживають, – засміявся Стас. – І вона мені не дружина.
– Гріх це, неодруженим разом жити, – пробурчала жінка і звернулася до Томи, – Чого вилупилася?! У тебе чоловік голодний. Ходімо, дам тобі картоплі, сала, молока… – Дякую, дуже смачний сніданок, – сказав Стас. – Ти прогуляйся по окрузі, тільки далеко не йди, а то заблукаєш. А я діду Микиті допоможу по господарству. Тома гуляла по полю, збирала квіти, і раптом побачила його – щось страшне, рогате та бородате. Кинулася тікати, спіткнулася і підвернула ногу. Ледве, рачки, доповзла до будинку. – У тебе легке розтягування. Не страшно. Але полежати доведеться, – сказав Стас. – Я ж від нудьги помру.
– Я тебе до тітки Маші віднесу. І компанія, і навчишся чогось. – Не хочу я до неї. Знову лая тиметься… Через місяць. – Ти грибочки солоні поклав у багажник? А банки із варенням? А помідори консервовані? Ось подружки здивуються, що я все своїми руками наготувала. І ще. Відвезеш мене до батьків! Права тітка Маша – грішимо ми з тобою. Або одружись, або перестань морочити мені голову. А я ще й на роботу влаштуюся. – Бери її за дружину, – шепотіла на вухо Стасу тітка Маша. – Гарна дівка. Наполеглива, хоч і плакса. І наступного року привози. Я її ще чогось навчу… – Відмінний вийшов відпочинок, – весело сказала Тома, коли вони виїхали з села. – Я знав що тобі сподобається. Приїдемо до міста, і одразу до РАГСу…