Я розлу чилася зі своїм чоловіком, коли діти вже виросли. Ми просто зрозуміли, що немає сенсу проживати своє життя з людиною, яка вже байдужа. Тим більше під кінець я дізналася, що він мені зра джував, тоді всякі сумніви щодо розлу чення одразу відпали. Добре, що діти були дорослими. Син уже навчався в університеті, донька вийшла заміж за іноземця. З ним вона поїхала за кордон, мене часто до них у гості кликала. Я почала частіше приїжджати, вивчила навіть мову. А коли в доньки народилися діти, то знадобилася постійна моя допомога. Тоді я й вирішила, що повністю переїду закордон. Син у мене вже дорослий. Тож і без мене впорається.
Загальну квартиру з чоловіком ми продали, він собі не взяв грошей, у нього з kоханкою вже була квартира. Так що ці гроші я розділила навпіл між мною та сином. Сину купили однушку, і я спокійно поїхала до доньки. Почала няньчитися з онуками. Жили ми добре та дружно. Ось і роки минули, син повідомив, що одружується. Ми вирішили прибути нашою великою родиною на весілля. Підготувалися, купили купу подарунків. І коли я приїхала в рідні краї майже через 8 років, то була дуже приємно здивована.
Все змінилося, місто стало кращим, все сучасне. У молоді великі запити, модний одяг, усі такі на пафосі, не впізнати колишнє суспільство. Але як люди любили скаржитися на своє життя, особливо пенсіонери, то це й залишилося. Я бачила, як у магазині на касі стояли пенсіонери, то вони всі купують м’ясо, фрукти, багато дорогих продуктів. Тож якщо ви так добре живете, то на що скаржитися? Усі думають, що якщо я живу закордоном, то мені легше живеться, адже у нас зарплати високі. Але вони забувають, що й ціни у нас вищі, тому витрачаємо більше. Але людям легше засмутитися і пошкодувати себе.