Я закінчила філологічний факультет і я не мала варіантів, куди саме йти працювати. Ставати журналістом чи піарником було без варіанту, бо містечко у нас маленьке, там і без мене конкурентів вистачає. Так довелося влаштуватися працювати у школі вчителем літератури. Я так трепетно готувалася до уроків 9-го класу. Але мій перший день у школі виявився повним розчаруванням. Діти мене зовсім не слухали.
Вони балакали, шушукалися за моєю спиною, обговорювали те, у що я сьогодні одягнена, як я говорю. Були в очікуванні того, що я зроблю якусь помилку. Мені було так неприємно та некомфортно у ролі вчителя. Щодня я плакала вдома та скаржилася батькам. Ми разом намагалися знайти нове місце роботи, але все марно. А потім я вирішила, що більше не буду досконально пояснювати їм матеріал, а розповідатиму поеми і романи простою мовою.
Так я і почала: -Він зраджував коханій, і в цілому був огидним героєм, хоча багато викладачів у школі його вихваляють. І так я змовгла привернути їх увагу. Вони почали питати, а що було далі, наприкінці історії. Потім ми по ролях читали роман у віршах, всім так сподобалося. Наприкінці року ми навіть поставили невелику сценку, нас похвалив директор школи. Він не очікував, що у 9-го класу колись з’явиться такий інтерес. Я сама не думала, що така ненаукова методика може спрацювати. Тепер я точно знаю, що бути вчителем – моє покликання.