У нашій квартирі – одні жінки: я, донька та мама. З батьком моєї дочки, Сашком, ми стали жити разом, коли дізналися про мою ваrітність. Пробули разом кілька місяців, але коли дочка народилася, ми зрозуміли, що не підходимо один одному. Розійтися – було нашим найкращим рішенням. Я проводжу з донькою багато часу. Працює тільки мама: має свій бізнес, на дохід від якого ми й живемо.
Іноді я беру підробітки, але працюю здебільшого з дому. Сашко ніколи не намагався спілкуватися з донькою, лише зрідка надсилав їй якісь подарунки. Якось ми зустрілися з Сашком на вулиці, але той вдав, що не помітив нас. Тоді дочка Лілія запитала мене: -Мамо, ти сумна, тому що він не підійшов до нас. -Так. А тобі не сумно? -Ні. -Як це не сумно? Це ж твій тато, який пройшов повз тебе на вулиці!
-Мамо, мені все одно. Мені вистачає твоєї і бабусиної любові. А якщо ця людина не хоче з нами спілкуватися, то це вже її справа. А в нього є донька від іншого шлюбу, правда? Так ось, я впевнена, що вона не отримує стільки кохання, скільки я отримую від вас. Тепер я спокійна за свою дочку. Вона росте в мене дуже розумною та тямущою.