Два роки тому ми переїхали до нової квартири. Над нами живе дівчина під тридцять років зі своїм сином першокласником. Мати працює в дитсадку вихователькою. І мене вражає, хто її взяв на роботу. Її методи виховання свого сина вимагають тримати її якнайдалі від дітей. Я завжди чую її крики на хлопчика. Причому рясно присмачені нецен зурними виразами. Якось у мене не витримали нерви, і я піднялася нагору, щоб поговорити з нею. Двері мені відчинила матуся. – У вас все гаразд? А то я чула шум із вашої квартири, – сказала я. – Та все гаразд. Син бавиться, ось і виховую, – відповіла вона мені.
Це наскільки ж він “набалувався”, щоб мати так кричала? У квартирі підлога зі стелею поміняла місцями, чи що? Потім вона вере щала на сина: – Жери свою кашу швидше, поки я тарілку тобі на голову не перевернула! Інший раз репетувала за те, що синочок штанці забруднив: – От і ходитимеш у брудному, щоб усі бачили, який ти свин! А вчора верещала: – У тебе звідки руки ростуть? Мізків не вистачає акуратно писати?! Повторюся, всі її висловлювання рясно приправлені лайkами. Такими, що я не наважуюсь привести їх тут. І кожен “виховний процес” супроводжувався ляпасами.
Я зайшла до орrанів опіки, поцікавилася, чи можуть вони якимось чином вплинути на матір? Як з’ясувалося, якщо батьки не зл овживають міцними наnоями, якщо у малюка є їжа, одяг та житло, то вони нічого вдіяти не можуть. – Не будемо ж ми реагувати на кожен потиличник? – сказали мені. Але мені щиро шкода малюка. Від вересків сусідки у мене вже смикається око. А що вже казати про хлопчика. Він від таких методів виховання запрацює якусь фо бію. Хочу піти поговорити із її начальством. Можливо вони зможуть вплинути на цю матусю