Зараз мене багато хто зрозуміє… Дуже складно жити і працювати на чужині, особливо коли на батьківщині на тебе чекає родина. Але мені просто не було куди подітися… довелося це зробити. Все почалося з того, що я вийшла заміж у 20. Я була зовсім юною, багато в житті не розуміла, і тут відразу заміжнє життя, побут, клопіт … Ми одразу почали жити зі свекрухою. Я тоді думала, що це тимчасово, але зрештою подарувала цій жінці 20 років свого життя. Свекруха чіплялася до всього, що я тільки робила. Їй не подобалося, як я няньчуся з 2 синами, як я забираюсь, мию посуд і так далі.
Я вже повільно божеволіла, коли подруга запропонувала переїхати з нею до Португалії на заробітки, адже до цього в неї вже був досвід життя там два роки. Сини вже були досить дорослими, тож я вирішила скористатися шансом. У Португалії я провела цілих 15 років. Робота у мене була легкою в порівнянні з тим, що я робила у свекрухи. За ці 15 років не стало свекрухи, а згодом і чоловіка. Але були й гарні події: обидва сини одружилися і подарували мені онуків. Коли в моїх руках уже була сума на дві квартири для обох синів, я не могла натішитися, вже уявляла, як онуки бігатимуть у цих будинках.
Я вручила гроші синам. Вони дуже зраділи, вихвалялися своїми квадратами, а я раділа, дивлячись на них. У мене було відкладено трохи грошей на своє житло, адже у квартирі свекрухи я жити не могла, хоч вона й належала мені. Я вирішила додати до грошей від продажу квартири свої накопичення та купити собі будинок мрії. Проте мої плани не сподобалися синам. Вони вирішили, що ці гроші я зобов’язана подарувати їм на ремонт своїх квартир та купівлю меблів для них. Ось, сиджу, думаю, де я припустилася такої серйозної помилки, що мої діти виросли такими еrоїстами?!