Віка була студенткою третього курсу. Все частіше вона помічала, що мати сидить в інтернеті і з кимось переписується. Спочатку вона не надавала цьому значення, але потім почала турбуватися, адже мама вся якось перетворилася, почала світитися від щастя. Коли вона поділилася своїми спостереженнями з подругою, подруга лише знизала плечима; -Познайомилася, мабуть, із кимось в інтернеті. І тут Віка почала переживати, адже відомо скільки усіляких аферистів в інтернеті.
Вона вирішила спитати матір прямо. -Мам, а з ким ти так активно переписуєшся? На щоках Василини з’явився рум’янець. -Так так, познайомилася дещо з ким. -З ким? – Віка напружувалася. Василина важко зітхнула. -У мене віртуальний друг з’явився, щоправда, живе він далеко звідси. Ми з ним просто дружимо. -Мамо, який ще віртуальний друг?! Ти розумом рушила? Не знаєш ти, скільки в інтернеті будь-яких афе ристів.
-Зміни тон, Віка, я не дитина і не дурниця. У людях знаюся більше за тебе. Арнольд чудовий чоловік живе в Англії. -Ще не намагався просити у тебе грошей? – уїдливо запитала Віка. Мати підібгала губи. -Він приїде наприкінці осені. Віка недовірливо подивилася на неї. Вона ще довго обсипала матір уїдливими зауваженнями та жартами. Але Арнольд справді приїхав у призначений термін і виявився дуже приємною людиною. Через рік він одружився з Василиною і забрав її до себе.