Мій чоловік закохався у мене, коли йому було сімнадцять, а мені двадцять два. Самі розумієте, що його батьки намагалися відвадити його від мене. Та я сама не сприймала його почуття серйозно. Думала, що це хлопчача закоханість, піде служити в армію і забуде про мене. Але ні, демобілізувавшись він з подвоєним завзяттям почав доглядати мене. І в якусь мить я зрозуміла, що і в мені прокинулися почуття до нього. Але в той же час я усвідомлювала, що через величезну різницю у віці, на мою користь, у нас нормальної сім’ї не вийде. Але продовжувала приймати його залицяння і вдаватися до тілесних втіх з ним.
І одного прекрасного дня я зрозуміла, що заваrітніла. Він відразу покликав мене заміж, і я погодилася. Щаслива атмосфера в нашій сім’ї зберігалася до появи нашої дочки. Йому стало не вистачати моєї уваги, а мені було мало його підтримки. З роботою в нього теж було то густо, то порожньо. Ми стали висовувати один одному претензії. Коли дочці виповнився рік, через постійні сварkи та сkандали (з дочкою він не допомагав, матеріально теж нічим корисний не був) я подала на розлу чення. Ще через рік, коли донечці вже було два роки, він знову прийшов до мене. Дівчинка зустріла його радісним вереском – “Татусь прийшов”.
І згадала ж. Кілька місяців він відвідував нас, приносив гостинці для дочки та подарунки мені, а потім сказав, що нам треба спробувати створити сім’ю ще раз. Я погодилася, і він повернувся до нас. Тиждень тому я дізналася, що знову заваrітніла. Чоловік просить залишити дитину, але не хочу. Є небезnека знову залишитись однією. Але цього разу вже із двома дітьми. Сиджу у поліkлініці. Чекаю своєї черги на пере ривання ваrітності.