Коли у нас із чоловіком було весілля, то моя свекруха до останнього була проти. Я їй чомусь не подобалася, навіть зрозуміти не можу-чому? Адже вона мене навіть не знала, спілкуватись зі мною сама не хотіла. Після весілля ми спілкувалися на рівні «добре-до побачення». Вона дзвонила виключно моєму чоловікові, і то кілька разів на місяць. Завжди була зайнята своїми справами.
Після того, як я нар 0 дила першого сина, свекруха ніби змирилася з тим, що я нікуди не подінусь. Спілкуватись більше вона зі мною не стала, але хоч почала через чоловіка мені привіт передавати. Онука вона бачила лише на свята. І не тому, що я не дозволяла спілкуватися з ним. А просто вона сама не виявляла жодної ініціативи. І ось з недавніх пір, як я нар 0 дила вже другу дитину, свекруха раптом згадала про мене. Вона стала мені телефонувати по 3-4 і навіть більше разів на день! Я навіть зі своєю мамою так часто не спілкуюся. Щоразу вона запитує одне й те саме: -Ну що, як справи? Як діти?
-Все так само, як і годину тому, коли ви дзвонили. -Ну, що за годину нічого нового не сталося? Я ще й маю їй історії вигадувати, щоб їй було цікаво послухати. А якщо не брати трубку, то вона може наполегливо дзвонити раз-по-раз, поки я не відповім. Це сталося, коли її із сеp це вим напаdом до лі k арні відвезли. Зараз вона пішла з роботи, зайнялася своїм зд0 ров’ям, і ось згадала нарешті, що вона ще й бабуся. Тільки ось я втомилася від її нестерпної уv аги. У мене двоє дітей на руках, мені ніколи по телефону годинами розмовляти.