У мене дві дочки: Ганна, двадцять п’ять років, і Тетяна, двадцять три роки. Ганна одружена вже три роки. Її чоловіка, Ігоря, я люблю та поважаю. Ну як не любити, якщо від Ганни тільки добре про нього чую: він мою донечку і любить, і сюрпризами балує, і квіти дарує, і уважний, і дбайливий. Не те що чоловік Танечки, Антон. Року немає, як одружені , а до мене регулярно дочка вдається скаржитися. Сваряться раз на місяць. Ось і сьогодні. Дзвонить Таня: – Мамо, можна я до тебе сьогодні прийду ночувати? – Запитує вона. – Звичайно , приходь. І Ганна якраз у мене.
– Відповідаю їй. Чоловік старшої у відрядженні, ось дочка і вирішила скоротати вечір зі мною. Поки я розповідала Ганні про проблеми Тані, та якраз і прийшла. – Ну , розповідай, що трапилося? – Кажу їй, коли сідаємо на кухні. І починається оповідання, зі скаргами та схлипами. Я починаю закипати: – Завтра ж зателефоную, поговорю з ним, – заспокоїла я молодшу . Я прибрала на кухні і теж пішла спати. Проходячи повз двері їхньої кімнати почула: – Як не любить? – обурено говорила Таня, – Любить! Квіти дарує, подарунки всякі, в магазин зі мною йде, щоб мені не тягати тяжкості, уважний і ласкавий. – А мамі чому про це не розповідаєш? – спитала Ганна. – Мені мама потрібна, коли мені погано. Коли все гаразд, навіщо говорити?
– Ти думаєш у нас із Ігорем ніколи сварок не буває? Буває. Ще й які. Але я ніколи про це мамі не говорю. Навіщо її засмучувати. Ну посвариться вона з моїм чоловіком після цього. А воно мені потрібне? Ось мати завтра зателефонує і влаштує втиск твоєму Антону. І що? В результаті в тебе чоловік і мама, які зляться один одного. Любиш – не виноси сміття з хати, не любиш – розлучайся… “Яка мудра у мене Ганна”, здивувалася я і пішла спати. Вранці рано, навіть не поснідавши, Таня помчала до свого Ігоря. Не я дзвонитиму зятю. Нехай самі розуміються.