Нещодавно підслухала розмову двох жінок в салоні краси: – Марин, а як з житлом-то? Так з мамою і живете? – Так, Оль. П’ятий рік пішов. А що робити? Квартира в столиці-дороге задоволення, у нас немає таких rрошей. Думала, коли вийду з деkрету, буде легше. Та прям! Чоловік залишився без премій і надбавок, мене прийняли тільки на півставки. Так що думати про іншу квартиру поки безглуздо. Та й мама почала постійно бур чати. Каже, що на старості років навіть не може відпочити.
А їй всього-то 60, і ремонт ми їй зробили. Машу, дочку нашу, і поселили до неї. У нашій кімнаті, з усіма речами і старими комодами, взагалі місця не залишилося. Це була безвихідна ситуація. – Довго бур чала? – Чому? Маша вже доросла, їй скоро 4. Вона ж не немовля! Розмовляє, все може пояснити, навіть іграшки за собою прибирає. – Моєму синові 5 років, а він досі спить у нашому ліжку… – Ну, і у нас бувають такі збої.
Іноді Машенька прокидається посеред ночі. Каже, наснилося щось. І попити може попросити, і в туа лет сходити. Коли їй страաно, так дівчинка лягає вже в ліжечко бабусі. Раніше до нас бігла, а тепер начебто звикла. Я рада, що для нашого з чоловіком особистого життя з’явився простір. А-то взагалі туго було. І нам добре, і бабусі з онукою відмінно. Як вам здається, молоді надто вже утрудняють стареньку? Або ж їй варто потерпіти заради дочки і її сім’ї?