Моїй племінниці незабаром виповниться 19 років. Вона навчається у ВНЗ, але живе з батьками. Нещодавно я була в них у гостях, і вирішила трохи поговорити з дівчиною. Хотіла дізнатися про плани на майбутнє, і як вона хоче справляти день свого народження. Племінниця чесно сказала, що вона здогадується про подарунок батьків. На її думку, батьки хочуть взяти для неї квартиру в іпотеку, поряд із ВНЗ. Адже їй час уже жити окремо і облаштовувати своє життя. Але я знала, що її батьки не мали таких планів. Чудово розуміла, що вони не мають такої можливості. Та й подарунок вони вже давно купили.
Донька їх любить походи, тому вони придбали їй дорогий велосипед. Але ось що я подумала. Сьогоднішня молодь аж надто розnещена. Вони і не думають про те, що потрібно реалізовуватись у житті. Що всього потрібно домагатися самостійно, що нічого не повинно падати їм на голову з неба, або ж з волі нагоди. Звісно, батьки мають допомагати всім, що зможуть. Але ж неприпустимо ж сидіти склавши руки і чекати на милість. Інша розмова, якщо у батьків дуже багато грошей, і вони не хочуть, щоб їхні діти металися з кута в кут і хочуть допомогти встоятись хоча б на першому етапі життя.
Але і це має бути зроблено не для того, щоб діти розслабилися та чекали на подарунки. А лише з метою, щоб вони встигли закінчити освіту, вибрати професію до душі – а далі вже самі. Коли я була у її віці, я й не могла подумати про те, щоб попросити у батьків квартиру. До того ж я не могла чекати такої пропозиції на день свого народження. Та що там: навіть велосипед був би найбільшим та несподіваним подарунком! Можливо, я не права. Але мені здається, що багато читачів будуть зі мною згодні.