Це історія про мою сестру. Довго ми за неї nереживали, нарешті щасливу новину принесла до будинку. Не знаємо навіть, як нам поводитися з мамою. Начебто ми давно чекали цієї події, 37 років сестрі, як ніяк. Нарешті вона виходить заміж. Наречений у неї особливий. З дитиною. Так склалося, що його перша дружина пішла у інաий світ, тому батько виховує восьмирічного сина один. Ну, майже, у нього є няня, яка готує для дитини, займається з нею уроками, є бабуся, до якої він ходить на вихідні. Але здебільшого він із татом завжди.
Все б нічого, чому ми так nереживаємо. Просто, наша сестра, вона зроду дітей не любила. Вона ніколи не визнавала їх. Усі її однокласниці заміж вискочили, народ жували собі по трьох дітей, а моя сестра думає, що це вони їй заз дрять зараз. А що, вона завжди в спортзалах, їй не потрібно нікого годувати, займатися ні з ким, доглядати ні за ким не треба і одягати нікого не треба. Вона нам постійно говорить про те, що її вдома нічого не тримає, тому вона будь-якої миті може рвонути у відпустку за кордон. У цьому ми їй заздримо. Якби вона була з дитиною, у неї б так не вийшло. А тепер у неї буде пасинок, вона, до речі, з ним майже не знайома. Знають, як звуть один одного і все.
Більше вони не контактували між собою. А що, вона думає, що збагрить дитину на батька та його наглядачів і все, і житиме добре? Можливо, вони здружаться вже згодом, коли жити разом почнуть. Не знаю, просто, з моєю донькою у неї спочатку стосунки не зрослися, вона абсолютно не знає, як поводитися з дітьми. Вічно дзвонить мені з магазину іграшок і питає, що їй подарувати. Не тому, що там вибір великий, а тому, що вона навіть не знає, скільки років її племінниці. Що буде в її новому житті, невідомо, чекатимемо…