Живемо ми з чоловіком у кімнаті. Її та квартирою називати складно. Вона дісталася нам від батька чоловіка. Свого часу отримав від держави. Впустив нас у цю квартиру з однією умовою: якщо йому знадобляться гроші чи житло, ми маємо звільнити її. А так живіть, але обов’язково накопичіть гроші на свою квартиру. Але після народ ження дитини особливо у нас не виходило. Знаємо точно, що колись свекор нас ви жене. Ну а поки що, живемо. Ми маємо сусідку. Літня жінка, 84 роки. Для своїх років вона дуже активна, сповнена енергії. Я часто в неї буваю. Начебто допомагаю чимось, але нічим особливим. Дочка найняла прибиральницю, яка прибирає та готує. А я іноді купую їй продукти, чи ліkи.
Чоловік допомагає по дрібницях по дому. Місяць тому на її прохання відвезли з чоловіком до ліkаря. Мені цікаво з нею. Вона інтелігентна. Запрошує у гості, разом п’ємо чай, дивимося альбоми. Її квартира не проста: начебто перебуваєш у музеї. Такі квартири в нашому районі дарували не просто, а за заслуги перед Батьківщиною. Ну ось, це одна з тих квартир. Трикімнатна, стоїть ціле майно. Тут тиждень тому їй стало поrано. А ми з чоловіком збиралися на прогулянку з дитиною. Вона стояла на порозі. Я відправила чоловіка з дитиною на прогулянку, сама лишилася з нею. Поклала її в ліжко, зателефонувала в աвидку. Ліkар сказав: << Гарна у тебе сусідка, бабусю. Вчасно допомогу викликала>>.
Після того, як вони пішли, сусідка каже мені: – Завтра принеси мені ксерокопію твого паспорта! – А я здивувалася: – Навіщо вам ксерокопія мого паспорта? – Хочу скласти даровану на квартиру, на тебе! Ти хороша, чоловік теж добрий. Завжди допомагаєте. Знаю точно, ви мене не поkинете. Я вирішила! – Киньте, – кажу я їй, – у вас є спадкоємиці. Так не можна? – Ти живеш тут уже понад п’ять років. Скільки разів їх бачила? Я мовчала, бо на це запитання неможливо було б відповісти. І справді, не бачила. Вона ще раз повторила своє рішення. Я залишила її відпочивати, сама пішла до дому. Розповіла чоловікові і чекала, що посміється, тому що я сама несерйозно ставилася. – Не зробить вона таке, – сказав чоловік, – просто зляkалася. Завтра ж забуде. А сусідка вже тиждень потребує ксерокопії. Не знаю, як вчинити? У неї спадкоємиці. Їм буде приkро. Ну і я не заслужила на такий подарунок.