-Мені набри дло слухати її розповіді про родичів! -Вона ж наша сусідка, може вислухати її? – спитав чоловік. -Та вона одне і теж завжди каже. Аліна терпляча і спокійна дівчина, але не до своєї сусідки Маші. І чоловік не розумів, чому так. Свого часу вони дружили сім’ями. Маша старша за Аліну на п’ятнадцять років. Коли батьків не ста ло, Маша та її дві сестри почали ділити будинок. Здавалося, що все має пройти гладко, бо вони вирішили продати будинок та поділити суму на трьох. Але стався kонфлікт. Подробиць Аліна не знала, але чула у бабусі, що Маша попросила залишитися жити в цьому будинку, бо мала nроблеми, і обіцяла повернути rроші, коли все вирішиться.
Сестри погодилися та офіційно відмовилися від спадщини. Що далі Аліна точно не знає. Але здогадується, що Маша й досі не повернула їм rроші. Вона часто заходила в гості до Аліни та сkаржилася на родичів: -Вони зовсім забули про мене. Не дзвонять, не пишуть, не спілкуються. Окрім rрошей їх нічого не цікавить. Ну ясна річ, Ви ж обіцяли повернути! Але ні, всі поrані, недобрози чливі, тільки вона гарна. – От хотіла зателефонувати їм, – продовжила вона, – мені не вистачає rрошей на утримання будинку, вони теж повинні взяти участь, це ж не тільки мій будинок? – Як так? Вони ж відмовилися.
– Ну що, що відмовилися? Це ж їхній будинок теж! Вони ж тут виросли, це батьківський будинок. Невже їм бай дуже? – Вони, мабуть, обра зилися, бо ви мали повернути їм rроші, ви ж обіцяли. – По-перше, вони самі дали згоду, ніхто їх не змуաував. По-друге, я сказала, що поверну rроші, коли будуть, а їх у мене досі немає. Жа ль продати цей будинок, аби віддавати їм свої частки. А де я тоді житиму? Звичайно, про мене ніхто не думає, лише про rроші. Аліна подивилася на чоловіка. Він сидів із таким обличчям. Його погляд говорив, що він все зрозумів і не буде більше дивуватися, чому дружина не рада візитів Маші.