У мою історію важко навіть повірити: ми купили квартиру, а зять не хоче туди переїжджати. Гордий дуже, самостійно грає. Все б нічого, але у них незабаром дитина народиться, ми з чоловіком про комфорт для онука думаємо. Дочка із зятем зараз живуть у орендованій двокімнатній квартирі в старому панельному будинку, і платять за неї чималі гроші. До того ж, нічого не можуть у ній зробити. Хотіли дзеркало у ванній повісити – господиня не дозволила. Пральна машинка там допотопна якась, нову купувати сенсу немає. Не своє, воно не своє. За п’ять років шлюбу ця квартира вже третя. З першої з’їхали за кілька місяців, бо господиня взяла моду ходити до них, коли їх немає вдома, та перевіряти, що у них лежить у шафах та в холодильнику. У другій квартирі прожили теж недовго – господар раптово уникнув дружини, і квартира йому знадобилася самому. Нині вони винаймають невелику двокімнатну квартиру, без особливих ремонтів та у віддаленому районі. У планах у молодих коштує покупка свого житла, і навіть щось там відкладають на цю справу. Але, винаймаючи квартиру, відкладати багато не виходить, до того ж у магазинах все дорожчає, тому покупку власних квадратних метрів молоді зможуть подужати ще нескоро.
А три місяці тому донька порадувала, що на дитину чекає. Ми з чоловіком порадилися і вирішили, що зробимо те, що зараз їм потрібне: забезпечимо своєю квартирою! Квартиру ми з чоловіком планували купувати собі на старість через три роки, а поки що збирали гроші на депозиті. Але якщо така справа, вирішили з покупкою поквапитися. Усієї суми у нас не було, тому чоловік узяв ще невеликий кредит та купив шикарну двокімнатну квартиру в новобудові. Квартира вже з ремонтом, потрібно тільки меблі купити, а так – заїжджай та живи. У доньки день народження був, і ми їм подарували ключі від нової квартири! Оформлена вона, звичайно, поки що на батька, він виплачує іпотеку, але це формальність. Ми їм сказали, що ця квартира повністю їх, нехай що хочуть там, то й роблять: вішають дзеркала, полички, карнизи, штори купують на свій смак, обставляються меблями. До народження дитини вже не так багато часу лишилося, треба встигнути. Дочка дуже зраділа і дякувала нам за подарунок, а зять сидів за столом похмуріший за хмару.
Ні, «дякую» він якось пробурчав, але не виказав радості. А вранці наступного дня зателефонувала донька та повідомила, що чоловік її у подаровану тещею та тестем квартиру переїжджати відмовляється. Чи не хоче бути зобов’язаним! Каже, маму твою потім із цієї квартири не виставиш. Лізатиме у все, від шаф до ліжка, керуватиме і почуватиметься господинею. Зять вважає, що він не буде у подарованій квартирі почуватися господарем. Нині він живе на свої гроші та на своїй території. Не хоче їхати до нас на дачу – не їде. Хоче зустрічати Новий рік у своїх батьків – так і робить. Він переконаний, що якщо він прийме наш подарунок – то нам буде зобов’язаний. Ми дуже засмутилися, бо намагалися заради них. Дочка теж засмучена. Їй хочеться мати своє житло. Але чоловік проти – і вона не знає, як його переконати.