Я все життя працювала, сина ростила сама, багато вкладалася у його розвиток. Син університет закінчив, на роботі добре влаштувався. Нині він уже сам батько, із сім’єю живуть окремо, живуть добре. Надумала я на пенсію виходити. А син мені повідомив, що вони хочуть приїхати до мене. Я тільки зраділа. І ось у день виходу на пенсію син із невісткою подарували мені однокімнатну квартиру. Приїхали, ключі вручили, запросили до нотаріуса. Від хвилювання двох слів зв’язати не змогла. Ледве прошепотіла: – Навіщо? Мені не треба. – Бонус до пенсії – здаватимеш! – відповів син. Я ще навіть у пенсійному фонді була! Тільки на роботі проводили й усі. А вони вже про все подумали. Відмовлятися стала, не дозволили: мамо, не сперечайся! Відносини з дружиною сина за цей час складалися по-різному, не скажу, що все було гладко. Щоправда, останні роки все вляглося.
Сваха як дізналася про подарунок, зателефонувала, привітала та похвалилася, що дочка вона, виходить, добре виховала, якщо та не проти такого подарунка, сваха вважає, що це її заслуга. Ще додала, що вона б не прийняла квартиру, а про онука подумала б і відмовилася б на його користь. Ніч не спала, думала: досить мені пенсії, мені багато не треба. Вранці онукові зателефонувала, акуратно ґрунт промацав, чи не буде він проти, якщо я якось від квартири відмовлюся, а в нього – з’явиться. 16 років юнакові, незабаром до університету, дивишся, знайде собі когось, чи не до батьків же до хати приводити? – Та ні, бабусю! Я відчу, і сам зароблю! – відмовився онук.
Ніхто квартири не взяв. Невістки пропонувала, синові пропонувала, онукові. Вони сказали, що вже все вирішили і не збираються змінювати свого рішення. Згадала сестру старшу, як вона десять років із невісткою жила, а потім у комунальну квартиру з’їхала, залишивши дідів добротний будинок синові. Не сама з’їхала, а так обставини склалися, що у своєму будинку їй не було місця. Або дядько наш. 15 років немає людини, а її нащадки все ще не спілкуються – не змогли квартиру, машину та будинок поділити на двох. У новинах чула: батьки дарчу на сина написали, а він їх виселив і квартиру продав. А мої взяли та подарували, щоб здавала. Я розчулена до глибини душі. Чи від гордості, чи від вдячності? Не знаю. До пенсійного сходила, нарахували мені мінімальну пенсію, а син квартирантів знайшов, за п’ять тисяч на місяць. Тоді лише оцінила: справді царський подарунок діти зробили.