Є у мене два дорослі сини. Обидва одружені, є діти. З невістками, так би мовити, пощастило. Старша з усім погоджується, мовчить, а ось друга – спритна, у рот палець не клади. Я навіть іноді над нею жартую, що залякала вже мого Дімку. – Чим я його залякала? – Так слова зайвого боїться за тебе сказати. А вона це все в багнети сприймає. Приїхали ми до них у гості на день народження молодшого онука.
Виповнилося йому два роки. Винахідливий хлопчина росте, ніколи себе не дасть, живий. Іноді навіть розслабитись не дає. Посиділи ми добре. Невістка почала зі столу все прибирати, мити посуд. Мій син Дмитро у ніч на роботу пішов. Діти грали у своїй кімнаті. Потім Кирилка прибіг до зали, почав кидатися іграшками, все летіло в різні боки. Невістка зайшла до зали, побачила, що я лягла і каже: – Даремно ви, мамо, лягли. – Чому? – Посуд ще не помитий, в холодильнику порядок треба навести, скатертину випрати. Я встала і мовчки пішла на кухню. Того вечора у мене так крутили ноги і боліла спина: я вже не молоденька.
Я розумію, якби невістка попросила про допомогу, а вона просто ніби дала мені команду. Тим більше – гладити скатертина руками, а було вже 10 годин вечора; це потрібно зовсім не мати поваги до людини у віці, щоб так розмовляти. Коли я все закінчила, щойно дійшла до дивана. Полежала я близько години та з дідом ми поїхали додому. Тепер я добре подумаю, перш ніж йти в гості до невістки.