5-річний Вовка повернувся з садка, весь на емоціях, і одразу ж кинувся на шию до батька: «Тату, тату, я тобі таке скажу! Таке! – Ой, – дуже здивувався Гена і подивився на дружину. – Таня, чого з хлопцем? Його аж трясе. – Сама не зрозумію, – відповіла Тетяна. – Мовчав всю дорогу, а тебе побачив, його прямо прорвало. – Ну, тату! – нетерпляче перебив розмову батьків Вовка. – У нас у групі нова вихователька. Вона така… така… – Ну яка? – усміхнувся батько. – Приваблива – ось яка. – Що? – у Гени миттю відпала щелепа. У Тетяни теж обличчя трохи перекосило, але вона швидко прийшла до тями: – Вовка! А-ну, Замовчи негайно! – Чому? – здивувався син. – Я ж не винен, що вона вродлива жінка. Вона коли входить у нашу групу, ми прямо всі божеволіємо. Тату, вона б тобі теж сподобалася. – Замовчи, я сказала! – повторила мати гнівно, і з запитанням глянув на чоловіка. – Треба буде завідувачці садка зателефонувати і розібратися. Це кого вони там на роботу приймають, що навіть діти, розумієш, від неї збожеволіють?
Вона що, у спідній білизні перед ними вирується? – Не заводься, Таня, – посміхнувся чоловік. – Тут щось не те… – Як це не заводься? Ти чув, що тобі сказав син? Вона б тобі теж сподобалася. Це як розуміти? Гена уважно подивився на сина. – Вовка, звідки ти взяв це слово? – З дому, – охоче відповів син. – З якого ще вдома? – Тетяна нахмурилася ще дужче. – З нашого дому, – сказав синок і чесними очима подивився на батька. – Чого? – Тетяна знову подивилася на Гену, але вже з підозрою. – Це кого це ти так називав? – Тебе, мабуть… – усміхнувся Гена. – Раптом… – Колись… – Чогось я не пам’ятаю. – А я пам’ятаю! – скрикнув син і хитро глянув на маму. – Він тебе так часто називає, коли мене поряд з вами немає. Мамо, ну ти що, невже ти це слово забула? – А-ну, тихо… – Тетяна стурбовано дивилася на свою дитину, не знаючи, що їй відповісти.
– Запам’ятай, Вово, це слово може говорити не кожна людина. Зрозуміло тобі? Тобі говорити так про жінок поки що не можна. Запам’ятав? – Ага, – кивнув син. – І все одно, щось тут не так… – Гена здивовано хитав головою. – А ось я завтра подивлюся на цю виховательку на власні очі, і тоді… – Тетяна уявила, що вона зробить з новою вихователькою. — Тоді все одразу стане на свої місця… – Вовка, а ну, скажи мені, приваблива жінка, ця яка? – раптом запитав Гена. – Ти чого, з глузду з’їхав? – замахала на чоловіка руками Тетяна. – Ти прямо зараз вирішив просвічувати сина, так? У такому віці? – Тихо, тихо, – відмахнувся від неї чоловік. – Не заважай.
– Це добра, – відповів син. – І все? – усміхнувся Гена. – Ні не все. Ще вона ласкава… та дбайлива… а ще казки розповідає цікаво. – Тепер все? – Ну так. Вона така сама, як мама. Я ж говорю, тату, вона б тобі теж сподобалася. – О Боже! – Тетяна раптом зігнулася навпіл і почала трястися від сміху. Син здивовано глянув на маму, потім на батька, який ледве стримував сміх. – Тату, а чого ви смієтеся? – Та нічого, Вовку, все нормально! – Гена пошматував сина по голові. – Це ми радіємо, що в тебе така вихователька з’явилася. Але все одно ти це слово в розмовах поки не вживай. Добре? – Гаразд, – погодився син, – і, дивлячись на маму, теж захихотів.