Справа в тому, що я маю один єдиний син, якому вже двадцять чотири роки. Моя невістка його ровесниця. Познайомились вони в університеті, навчалися разом на одному курсі. Звичайна справа – закохалися, а за якийсь час офіційно оформили свої стосунки. Як тільки вони одружилися, мій син вирішив винаймати однокімнатну квартиру. І спочатку все було чудово. Його прийняли на гарну роботу, а його дружина працювала віддалено з дому. Але, на жаль, так сталося, що мого хлопчика скоротили з роботи. Оскільки компанія мала серйозні проблеми.
Вони були змушені прибрати молоді кадри та залишити лише відданих, перевірених часом, досвідчених працівників. Ну і ясна річ, що невістка одна не потягнула вартість оренди за квартиру і їх вигнали з неї. Я одразу як дізналася про це, запропонувала їм на якийсь час пожити в нас, доки син щось не придумає і знайде нову роботу. Він спочатку довго відмовлявся, але потім погодився і вони перебралися до нас. Ми з чоловіком живемо у двокімнатній квартирі. Вона досить тісна, але на двох цілком достатньо місця. Спочатку все було добре, ми відмінно ладнали і навіть було приємно, що будинок такий повний і живий.
Але потім ми з чоловіком зрозуміли, що син щось дуже довго тягне з пошуком роботи і цілими днями тільки й робить, що ледарює вдома. Грубо кажучи, сидить у нас на шиї, тому що зручно жити у зоні комфорту, де твої батьки повністю забезпечують тебе. І тобі не треба ні про що турбуватися та брати на себе відповідальність за свою родину. Згодом, природно, стало ще й не вистачати особистого простору, хотілося якогось усамітнення та спокою, ми все-таки люди вже літні. У нас маленька квартира, як я вже казала, і ми всі разом живемо там, як у “курятнику”. Не знаю, що робити в ситуації, що склалася. Я не можу вигнати рідного сина з дому. Та й просто образити його боюся, заговоривши про свої претензії. Допоможіть мені вирішити. Що робити? Як буде правильніше вчинити?