Я росла у звичайній родині. Мої батьки завжди достатньо заробляли та забезпечували сім’ю всім необхідним. Вони давали мені поради, спрямовували у потрібне русло. Але в мене ще змалку був характер бунтарки. Я вважала, що все сама добре знаю. І це обернулося не найкращими наслідками для мене! Коли я закінчила школу, треба було вирішити: йти вчитися чи працювати? Звісно, батьки мені казали, що слід продовжити навчання. Вони говорили мені про важливість вищої освіти і про те, що вона мені дуже стане в нагоді в майбутньому. Я не сприймала їхні слова всерйоз і робила все навпаки. Стояла на своєму, мовляв, вивчитися я завжди встигну. Так я розпочала пошуки роботи. Я дізналася, що подруга мами збирається відкрити свій кіоск на ринку і запропонувала свою кандидатуру як продавчиню. Вона взяла мене на роботу та платила непогані гроші.
Але я зовсім не думала, що це затягнеться на п’ятнадцять років. Господи, як же я була неправа тоді. Чому я не послухалася своїх батьків? Тільки зараз я розумію, які цінні поради вони мені давали. За п’ятнадцять років я встигла вийти заміж, народити дочку, поміняти місце проживання, тільки працювати залишилася на тому самому місці. На ринку я собі добряче посадила здоров’я. У мене почуття постійної втоми, високий тиск та головний біль, через постійні перепади температури. Також я почуваюся дуже самотньою та нікому не потрібною. Зараз я наважилася і хочу знайти собі нову роботу. Бажано вже в офісі, із приємним колективом. І я знайшла таку, щоправда зарплата буде меншою. У цьому питанні мій чоловік і дочка мене не підтримують, хоч вони мене взагалі ніколи не підтримують. Вони скаржаться, що не вистачатиме грошей. До речі, мій чоловік працює охоронцем на парковці, у нього зміна доби через три.
Заробляє смішні гроші і навіть не збирається шукати якогось підробітку. У нього добре виходить годинами лежати на дивані і дивитися телевізор. Ах, та зовсім забула, я ж крім роботи ще й удома орю як кінь. Наводжу вдома лад, купую продукти, готую їжу. Усі ці турботи на мені. А якщо раптом я наважуюсь попросити чоловіка мені допомогти, він мені каже, що не чоловіча це справа, і що саме для цього й потрібна дружина. Коли я на це говорю йому, що сім’ю має забезпечувати чоловік, він ображається і не розмовляє зі мною тижнями. Сил моїх більше нема все це терпіти. Моя дочка теж не хоче, щоб я йшла з ринку, адже я приношу їй багато одягу звідти. І нехай вони мене не підтримують, але я вирішила – із понеділка йду на нову роботу. Життя одне, і я не збираюся проводити його в муках.