Якось зустріла одна жінка свого колишнього колегу по роботі. Постояли вони, поговорили, багато років адже не бачилися, і раптом вона ляпнула, що у неї почалися якісь проблеми з пам’яттю. Для чого вона це сказала – сама не зрозуміла. Взяла і ляпнула. Так само буває часто, коли ти щось говориш, а потім сам дивуєшся – як же це сталося. Поговорили вони про свої заняття на пенсії і пішли далі кожен своєю дорогою. Вона пішла в магазин, купити чай, та побільше, щоб надовго вистачило. Вибрала не той, що купувала зазвичай. Вона завжди брала чай за 130 рублів, а тут взяла за 300. Подумала “На собі економити не можна.”. До того ж, вона нещодавно отримала пенсію, грошей вистачило. По дорозі додому вона все думала, як же сильно вона мріяла про момент, коли вона, нарешті, піде звідти і почне жити своїм вільним життям. А зараз її мрія вже збулася. Вона вільна і щаслива. Сам собі начальник, сам собі клерк. Коли щось закінчується, щось інше обов’язково починається. Зайшла на кухню, відкрила сумку, а чаю в ній немає! Вона зібралася і мчала назад в магазин, боялася, що прогавила дорогий чай, лаяла потім себе всю дорогу.
Касиром був юнак, який з розумінням посміхнувся і повернув бабусі пакет з чаєм. На цей раз по дорозі додому вона вже лаяла себе за свою забудькуватість. Їй було прикро на душі, що вона стала такою неуважною і забудькуватою. Не дарма кажуть, що погана голова не дає спокою ногам. Удома вона поїла бутербродів за переглядом серіалів, пізно лягла, але заснула не відразу. Щось їй заважало, швидше за все – пережите за день. Вранці на сніданок заварила собі чаю, дістала сир, масло, молоко, потягнулася за хлібом, а його немає. Вона вже втомилася шукати, а хліба нема. Тільки пів булки. Сиділа вона потім і гадала, куди ж весь хліб потрапив. Може хто з’їв … але хто? Поки шукала чай став теплим. Закусила чай шматочком сиру. І взялася вирішувати, чи не спала вона з розуму ?! Вона весь будинок обійшла, все перевірила, а хліба немає. Раптом вона сіла на табуретку і заплакала не від того, що хліба вдома не виявилося, а від безсилля. Вона думала, що це початок деградації. Заспокоїлася, одяглася і пішла в магазин. Купила хліба, повернулася додому. Вирішила позавчорашнього супу поїсти. Дістала каструлю з холодильника, а на розі лежав пакетик з хлібом. Вона відразу зрозуміла: прибираючи сир і масло, вона на автоматі прибрала з ними і хліб в холодильник.
Це усвідомлення було для неї страшенно неприємним. Початок кінця так би мовити, а й на душі легше стало, що все таки знайшла. Після вечірньої прогулянки знову зайшла в магазин, купити сочевиці. На касі потрібно було прикласти картку, не набираючи коду, просто прикласти. Вона і доклала, сигналу не було, касир щось набрав на приладі. Доклала знову, знову не вийшло, а касир дивиться на карту, а це – проїзна. Їй знову стало неприємно, огидно від своєї неуважності. Додому йшла, копаючись в думках і дивлячись під ноги, щоб ще і в яму яку-небудь не провалитися. Увечері за чашкою чаю думала, що ж з нею сталося. І тут згадала! Вона ж сама себе нав рочила. Скаржилася колезі, що у неї з пам’яттю є проблеми, а їх не було тоді. Потім сіла рівно, спину випрямила і почала: – З пам’яттю у мене все чудово. В мене гарна пам’ять! З боку – дитячість, ну а що їй залишалося робити? Зате неприємні випадки як рукою зняло. Пам’ять у неї в мить відновилася.