Яких тільки людей в житті не зустрінеш. Вчора була в торговому центрі, в одному магазині вибрала собі штани і встала в чергу. Поруч, в очікуванні своєї черги стояли три жінки і бурхливо щось обговорювали. Як у них почалася розмова про благодійність – не знаю, але мене сильно зацікавили погляди однієї дами. Справа в тому, що одна з них говорила, що їй складно спілкуватися з людиною, яка не займається благодійністю (ну або їй так здається). Через це у неї з’являються проблеми з комунікацією. На її думку, благодійність повинна стати частиною життя кожного з нас.
Вона розуміла, що такі вимоги – в першу чергу її про блема. Але нічого вдіяти з собою не могла. – Але може людина не вважає за потрібне кричати про свій добрий вчинок на кожному розі? – Ну, не знаю, дівчатка. Я не зможу з ним спілкуватися, – відповідала вона своїй подрузі, – Я переконана, що людина, яка витрачає пару тисяч рублів на розваги, може, а точніше повинна витратити хоча б 1000 рублів на притулок для тварин, наприклад. – Ось я, наприклад, терпіти не можу, коли хтось говорить мені що і коли я повинна робити. Я нікому і нічого не винна. Турбота про інших – прекрасне хобі, звичайно, але я думаю, ніхто повинен цього робити. Це вибір кожного з нас. Тут виявилося, що не одна я підслуховую розмову дівчат: – Мова не про те, хто що повинен робити.
– втрутилася в розмову бабуся, що стоїть за ними. – Тут мова йде про благодійність, але треба зрозуміти, що займатися нею чи ні – справа кожного. До того ж, зараз чимало благодійних фондів витрачають гроші не за призначенням. І наостанок, дівчатка, скажу, що за кожною людиною, яка потребує допомоги, є історія. Це нормально, що є люди, які не бажають заглиблюватися в це. Я так захопилася суперечкою, що мало не пропустила чергу.