Одного разу я вирішила перевезти до себе матір. Назавжди. І прийняла я це рішення раптово. Протягом всього одного дня. А мама взяла з собою тільки лише один маленький пакетик. У ньому були тільки колготки, тапочки, подаровані онуками, халатик і сорочка. А ще їй навіщось знадобилася наволочка – в толк взяти не можу, навіщо.Ось з тих пір і проживає з нами ця немічна бабуся-дівчинка, худорлява, з закрученим хвостиком на голові, в старих колготках, які кривляться до низу. Коли вона йде по коридору, перебирає ніжками, перед кожним порожком завжди зупиняється, піднімає ніжки, переступаючи через перешкоди. І коли бачить нашого вихованця, песика, то неодмінно посміхається.
Іноді вона бачить когось невидимого, а потім мені про це говорить обов’язково. А взагалі вона соромлива і постійно спить. Коли ми пригощаємо її шоколадкою, то вона кусає потроху, а запиває завжди чайком. Чашку вона тримає двома руками, так як вони у неї слабкі і вона боїться впустити її. А ще вона побоюється втратити свою обручку, так як сильно схудла. Так що весь час вона її намацує.А адже ще якийсь час назад я і не помічала, як вона постаріла раптово, стала немічною. Просто вона тепер розслабилася, перестала бути дорослою і стала в усьому мені довіряти. Вона любить, коли я вдома. Коли я приходжу, вона видихає з полегшенням. Тому я намагаюся не затримуватися. До обіду вона готує нам супчики, а в вазочку докладає солодощі.
Що я при цьому відчуваю? По-перше, це неймовірний жах. Адже ще недавно вона була бадьора, самостійна і коли помер батько, не боялася жити одна. Ясна річ – в свої вісімдесят у неї з’явився час на себе. Але життя в самоізоляції не пішло їй на користь і психіка її не витримала.На сьогоднішній день мені маму шкода, я люблю її і ставлюся з трепетом. І адже ніхто не знає, куди нас приведе наше життя. Я все намагаюся зробити для того, щоб вона пройшла по життю легко, затишно, з теплотою, в будинку, наповненому до країв. Але мамі не так вже й багато і потрібно.І перетворилася мама з бабусі в дитину, за яою потрібно доглядати. Я дякую Богові за те, що її життєвий шлях закінчиться у мене на очах. Так я спокійна, і душа на місці. Спасибі тобі, мамуля, що ти у нас є.