Мій чоловік Єгор загинув на фронті. Син і дочка виросли, поїхали вчитися. У рідне село не повернулися. Одружувалися, діти у них з’явилися.А мені так самотньо було. Ось тоді я і вирішила народити для себе ще одну дитину. Тільки от від кого? Адже в нашому селі після війни зовсім мало мужиків залишилосяЩоб не залишитися самотньою в старості, я вирішила народити дитину в свої 45!Я зважилася народити дитину в сорок п’ять, щоб не залишатися назавжди однійМоїй доньці Танюшці зараз десять років. Вона ще зовсім дитина-довгонога, рудоволоса, худенька дівчинка. Вона-моя радість.
Мій чоловік Єгор загинув на фронті. Син і дочка виросли, поїхали вчитися. У рідне село не повернулися. Одружувалися, діти у них з’явилися.А мені так самотньо було. Ось тоді я і вирішила народити для себе ще одну дитину. Тільки от від кого? Адже в нашому селі після війни зовсім мало мужиків залишилося.Але вирішила Я не відмовлятися від своєї мрії знову стати мамою. Навіть те, що мені вже було 44 роки, мене не зупинило.
Загалом, я вирішила народити дитину від нашого місцевого пічника. Запросила його грубку мені відремонтувати. Стіл накрила, коли він все зробив. Випили, поговорили – і все сталося.
Коли я дізналася, що завагітніла, то була дуже щаслива. А ось тому, що я завагітніла, ніхто більше радий не був. Брат лаявся, що я його зганьбила на все село. Місцеві жінки думали: від кого ж я завагітніла, раптом саме від її чоловіка?Але мене це абсолютно не хвилювало. Навіть те, що син і дочка мені після народження Танюшки писати рідко стали, не зменшило моєї радості від народження дочки.
Танюшка такою розумницею росла: і слухняна, і їсти рано навчилася готувати. Загалом, мамина радість і мамина помічниця. Я була дуже рада, що зважилася народити дитину в такому віці.Танюша ще не розуміє, чому її рідний дядько не хоче з нею спілкуватися, чому її брат і сестра до нас жодного разу в гості за стільки років не приїхали.Ну и ладно. Може бути, ми взагалі скоро з нашого села поїдемо, і будемо довго і щасливо жити в іншому місці…