Тетяна з Дмитром в шикарному настрої готувалися до зустрічі сина з інституту, де сьогодні йому мали вручити диплом про закінчення. Він повинен був з’явитися приблизно через годину, а ближче до вечора обіцяли під’їхати і родичі, щоб відзначити цю велику подію. Але вхідні двері відчинилися набагато раніше. – Ой, – вигукнула Тетяна, побачивши сина. – Олежка вже повернувся! Ти чому так рано? – Так вийшло, мам. Я був першим за списком. Як диплом дали, так я і втік. Не став затримуватися на всі ці почесні дурниці. -А ну, ну, де наш герой? Дай-но і я його обійму. – Батько теж обійняв сина.
– Давай, показуй свій пропуск в велике майбутнє. – Ось … – син буденно простягнув батькові диплом. – Отримав … – Ого! Червоний! – хором вигукнули обидва батьки. – Червоний, червоний … – чомусь скривився Олег. – Усе? Я свою місію виконав? Вашу забаганку здійснив? – Здійснив … – кивнула, посміхаючись, мама. – Здійснив … – Тепер я можу бути вільним? – Ні, синку, – захитав головою батько. – Тепер у тебе починається найцікавіше. Я тут зі своїм начальством говорив.
Загалом, не буду тебе мучити, відразу обрадую. Тебе беруть в нашу компанію фахівцем з аудиту. Будеш їздити по країні, по нашим філіям, перевіряти їх фінансову діяльність. Не дарма ж на фінансово-економічному навчався? Відразу кажу, гроші будуть платити дуже хороші, але не відразу, а десь через рік. Так що, я впевнений, що в зарплаті ти мене скоро переплюнеш. Ну, як тобі перспектива? Говори, давай, спасибі рідному батькові. У міру того, як батько все це говорив, Олег помрачнів лицем. Тетяна відразу помітила зміну в обличчі сина і тривожно запитала: – Що з тобою, Олеже?
– Нічого … – глухим голосом відповів син. Потім подивився на батька. – Пап, а коли ти зі своїм начальством говорив, ти думав, чи хочу я йти по твоїх стопах? – В сенсі? – не зрозумів батько. – Хіба у тебе може бути якась альтернатива? – А хіба ні? – питанням на питання відповів син. – Не розумію … – батько з подивом дивився на сина. – А що ти ще можеш, окрім як гроші рахувати? У тебе тепер спеціальність така. Ні, ти, звичайно, можеш і простим бухгалтером кудись піти, продавцем в ларьок. Але якщо тобі грошове місце на блюдечку підносять, невже ти будеш ніс від нього воротити?
– А я не хочу гроші рахувати, пап. – Олег перший раз подивився батькові в очі так сміливо. – Я ненавиджу і професію цю, і інститут, який закінчив. – Він що у нас, дурник? – Дмитро подивився на дружину, немов шукаючи у неї підтримки. – Навіщо він тоді навчався п’ять років? Я ж за нього весь цей час гроші платив. Та не малі гроші. – Ти навіщо в інститут ходив? – Батько перевів погляд на сина. – А? – Я виконував твою батьківську волю – знизав плечима син.
– Я ж вам пообіцяв, через дурість свою. Як ти говориш: “мужик слово дав – мужик слово дотримав”? Ось. Я його дотримав. Можеш взяти мій диплом собі і милуватися. – Синку, ти що говориш? – тремтячим голосом промовила Тетяна. – Ми ж думали, що ти любиш вчитися. – Мама! – закричав раптом син. – Ти ж знаєш … Ви обидва знаєте, що я любив зовсім інше. – Олег показав рукою на величезну скляну шафу, яка була битком забита моделями літаків. Ці моделі він збирав власноруч, приділяючи цій справі весь вільний час. – Ось що я люблю. І буду завжди любити. – Ти це серйозно? – На обличчі батька з’явилися презирство і гидливість. – Ти, що, насправді хочеш витратити все своє життя на ці дрібнички?
Що ти з ними робитимеш? В інтернеті за копійки продавати? – Ні, тату. Завтра я піду влаштовуватися на роботу на наш авіаційний завод. Що літаки робить. Я вже дзвонив до відділу кадрів, і мені сказали, що мене візьмуть. – Ким тебе туди візьмуть? – У батька на обличчі з’явилася дурна розгублена улибка.- Кассиром? Гроші будеш роботягам видавати? – Ні, тату. Я буду працювати на стапелі, слюсарем-збирачем літальних апаратів. – Ти це серйозно? – перепитав батько. – Простим збирачем?
– Найпростішим. – І скільки, цікаво, тобі будуть платити? – Мене це не хвилює. – Синку … – у Тетяни на очах з’явилися сльози. – Це ж не перспективно. У тебе вища освіта. У нас в родині всі фінансисти … – А я не хочу бути фінансистом! – твердо сказав Олег. – Не хочу! – Хіба мало що ти не хочеш?! – раптом сталевим тоном вимовив батько. – Я не дозволю тобі життя гробити. Я не для цього стільки грошей витратив на тебе. Запам’ятай, поки ти живеш в цьому будинку, ти будеш робити те, що тобі скажуть.
Зрозумів? – Зрозумів, – кивнув Олег. – Значить, тато, прийшла пора нам прощатися … В кімнаті настала мертва тиша. У цій тиші Олег пройшов до своєї кімнати, і хвилини через дві вийшов з неї з невеликим рюкзаком на плечі. – Поживу поки у друзів. – сказав він. – А на заводі мені обіцяли дати гуртожиток. Спасибі вам за все… – Синку! – майже в голос закричала Тетяна і кинулася було затримувати сина, але зустрівши його рішучий погляд, завмерла на місці. – Все буде добре, мама. Я тобі обіцяю. І Олег вийшов з дому …