Я зварила їжі на кілька днів. Увечері приходжу, а вдома нічого немає. До доньки приходили друзі… Днів за десять історія повторилася. Знову до нас приходили друзі дочки – подруги, і знову в холодильнику хоч кулею покотити. Я запросила доньку на серйозну розмову. Сказала їй, що до зарnлати ми харчуватимемося лише кашами, як таку кількість ротів наші доходи прогодувати не можуть. Вона не дуже те й засму тилася. Сказала, що пообідає у друзів. На завтра зварила лише рисову кашу. Я з чоловіком поїли по дорозі з роботи. Повернулася дочка, явно в поrаному настрої і одразу на кухню.
Advertisements
Глянула – давиться так, їсть кашу. Адже більше немає нічого. Другого дня зварила вермішель. Та й майонез до неї куnила заздалегідь. Увечері дочка знову з порога на кухню. Мовчки їсть вермішель, рясно заправивши майонезом. Мовчить. Але похмура та задумлива. Не стала розпитувати – дозріє, все розповість. Перед сном підійшла до доньки, побажати їй приємних снів. Зібралася піти, дочка попросилася поговорити. Я присіла до неї на ліжко. Дочка почала розповідати, як проходили її відвідування подруг. – Мамо, я все зрозуміла.
Вчора після занять ми з Катькою пішли до неї. Зайшли, помили руки, я вже хотіла пройти на кухню, але тут її бабуся “Ось тобі яблуко, посидь у вітальні, Катя тут поїсть і туди ж прийде”. Я там із порожнім шлунком сиділа; коли Катька прийшла, почала розповідати, що обід у бабусі шалено смачний вийшов Я попрощалася та повернулася додому. А тут рис на воді. Сьогодні вирішила зайти до Лєнки. Там мені взагалі наказали на вулиці почекати, поки вони поїдять, потім мене покличуть. Не стала чекати, прийшла, засіла за макарони. Хіба подруги такими мають бути? Пробач мама, я все зрозуміла… Тиждень, як у нас холодильник забитий їжею. Друзі доньки поки що не приходили.