У мене є молодша сестра Вікторія, яка є найбільшим моїм противником, якщо можна так сказати, ще з дитинства. Віка завжди хотіла отримувати все й одразу. Вона порівняно зі мною ділитися не любила. Споживати чуже – будь ласка, ділитися чи хоча б створювати своє – ні-ні. Коли нам обом куnували цукерки, вона свою відразу ковтала, а потім говорила мамі, щоб та змусила мене ділитися із сестрою. Мені доводилося ділитися. У дитинстві цукерками, потім у хід пішли навушники, плеєри, диски, одяг, біжутерія, сумочки тощо. За це я ненавиділа сестру. З її речей я нічого ніколи не брала, а вона моїми користувалася більше за мене. Згодом ми виросли.
Advertisements
Поступово на зміну біжутерії прийшли дороrі прикраси, а сестра свій характер так і не змінила. Батьки завжди казали мені, що Віка – моя сестра, і я з нею просто зобов’язана ділитися. До неї претензій ніколи не було. Чомусь усі пред’являли саме мені. На третьому курсі універу я знайшла роботу, а через два роки купила собі квартиру в іпотеку. Зараз я в іпотечному рабстві, але знаю, що більше не доведеться боятися, якщо раптом якийсь новий предмет у будинку не сподобається господареві, і не доведеться ходити по різних орендованих хатах, у пошуках тієї самої квартири і господаря. Після поkупки свого житла батьки зі своїми постійними вимогами доnомогти сестрі трохи відстали, адже вже розуміли, як мені складно з іпотекою.
Ось сестра не відставала. Вона просила собі квартиру в батьків, а сама не хотіла напружуватися. Звичайно, їй було легше просити у когось, ніж заробляти на це самій. Тоді мати вперше показала сестрі її місце. Вона завжди отримувала те, чого хотіла, а тут мама поставила руки у боки: – Хочеш собі квартиру – працюй, заробляй, купи її, не хочеш працювати – знайди собі чоловіка зі своїм житлом. Ми сестрі не допомагали із житлом, і тобі не збираємось. Нам би самим доnомога не завадила. Ці слова мами були як діжка меду на душу. Нарешті, мама сказала те, що мала сказати вже давно. Я вже другий рік живу у своїй квартирі і тішуся з життям. Мені в житті все вистачає, скаржитися мені нема на що.
Нещодавно трапився інцидент, через який я досі не можу вибачити сестру. Мені треба було виїхати в інше місто по роботі. У мене вдома є кіт та рослини. Я залишила ключик у мами, щоб вона годувала кота та поливала квіти. За місяць я повернулася. Все було добре, але я помітила, що дуже часто у мене стали пропадати всякі дрібні предмети на кшталт браслетів, помад і таке інше. Я думала, що сама їх розкидала, а потім дивувалася, що вони зникли. Тільки потім я зрозуміла, що справа була не зовсім у мені. Якось я захворіла і залишилася вдома. Лежала собі спокійно на дивані і тут у домофон зателефонували. Я нікого не чекала, тому й відчиняти не рвалася. У домофон зателефонували разів зо два. Потім дзвінки припинилися, і тут почали дзвонити у двері. Двері я теж не відчинила.
Встала та пішла на кухню. Від цих дзвінків я спати вже не могла, вирішила бодай чаю собі заварити. Взяла свою чашечку і ліниво поплелася назад – подивитися серіальчик у ліжку. Тут я чую – хтось копається ключами у дверях. Я завмерла на місці. Страх облив мене з ніг до голови. Двері відкрилися. Я стояла у дверях кухні. То була не мама, а Віка. Вона спокійно роззулася, відкрила мою шафку на кухні і почала вперто щось там шукати. Віка мене не помітила, тому що я стояла за стіною, мене практично не було видно їй. Від подиву я просто стояла на місці нерухомо і спостерігала за тим, що відбувається.
Потім Віка пішла у бік моєї спальні і дорогою побачила мене. Вона встала спочатку колом, потім почала щось мигати, надягла свої кросівки і пішла. Я прийшла до тями і зателефонувала мамі. Вона сказала, що вийшло якесь непорозуміння, тому що моїх ключів ні в кого, крім неї, не було. Але принаймні мама пообіцяла поговорити з Вікою. Моя сестра сама пізніше пояснила. Виявляється, ця розумниця зробила собі дублікати моїх ключів, коли приходила з мамою до моєї квартири, поки мене не було. Так як Вікуся вважала, що в мене все є, а я нахабно не ділюся, вирішила сама все зробити – забирати з собою по дрібниці щоразу, коли йшла з мого будинку. Звичайно, у мене ж навалом, я б не помітила. Мама просить пробачити Віку, адже, на її думку, сестра не такий вже й злочин скоїла. Я не налаштована її прощати. Якби була моя воля, я б взагалі її в поліцію здала.