Сім’я завжди була найголовнішим пріоритетом у моєму житті, це моє рятувальне коло у будь-якій ситуації. Я обожнюю свою рідню, особливо сім’ю мого сина, Олега, але не можу зрозуміти їхню байдужість до мене. Якось моя невістка, Оксано, вигнала мене з їхнього дому, бо я намагалася допомагати їй у домашніх справах, виключно з добрих спонукань. Дозвольте мені описати картину в хронологічному порядку. Близько року тому мої сусіди запропонували привабливу суму за мою квартиру. Вони були забезпеченими людьми і хотіли розширити свою житлоплощу за рахунок моєї. З огляду на похмуру економіку країни, ця пропозиція була просто знахідкою. Я вхопилася за нєї, знаючи, що це дозволить мені купити квартиру більше. У мене був ще один будинок у передмісті, а у мого сина — простора квартира, так що я вирішила, що зможу тимчасово пожити з ними. Тим часом я перевела гроші на свій банківський рахунок, сподіваючись на відсотки відремонтувати свою нову квартиру.
Advertisements
Я була в захваті, і моя родина, здавалося, теж. Спочатку я жила у своєму заміському будинку, доглядаючи сад. Пізніше я переїхала до Олега та Оксани. Ось тоді й почали з’являтися тріщини у наших відносинах. Коли я зазирнула на їхню кухню, вона видалася мені зовні чистою, але приховувала численні недоліки за дверима шафи і під ними. Я вирішила взяти кермо влади в свої руки, вважаючи, що мій внесок принесе всім тільки користь. У шафах панував безлад, пляшки з олією були вже липкими, а сковорідки погано – вимиті. Я звернулася до Оксани з м’якою порадою, сподіваючись якось позитивно вплинути на її господарювання. Я говорила дуже спокійно, щоб невістка не думала, що я втручаюсь у її справи чи якось засуджую її навички. Я також висловила синові свої думки, коли зрозуміла, що це потрібно.
Але потім Олег поставив мене перед фактом, заявивши, що моя присутність порушує їхнє життя. І, до речі, говорив він, ґрунтуючись на скаргах Оксани. Я була розбита. У мене не було злого наміру, я хотіла полегшити їхній тягар, а вийшло все навпаки… Тепер я знаходжуся на самоті у своєму заміському будинку. Я сумую за ними, але мій телефон мовчить. Їм все одно на мене. Як моя кровинушка може бути такою черствою по відношенню до мене? Я прийняла Оксану всім серцем і прагнула поділитися з нею всією мудрістю. І все-таки, тепер я відкинута, нікому не потрібна і самотня. Чи відновляться колись наші розірвані узи? Чи моє серце перестане тужити за голосами людей, які бачити мене не хочуть? Запитання, відповіді на яких я не можу знайти.