Протягом 15 років я працювала за кордоном, збираючи кошти на будівництво будинку. Але після повернення я відчула себе абсолютно небажаним гостем. На щастя, моя сестра попередила мене про це… Перебуваючи в Італії, я часто чула розповіді про таких жінок, як я, які жертвують собою заради своїх сімей, але в підсумку залишаються ні з чим. Їдучи, я уклала договір зі своєю донькою Юлією: я зароблю на будинок нашої мрії. Коли вона вийшла заміж і привела до нас свого чоловіка Романа, він очолив будівництво. Оскільки у мене не було чоловіка, я поклалася на нього, сподіваючись, що він за всім догляне.
Моя сестра порадила придбати окрему квартиру для себе, але я відмахнулася від цього, помилково вважаючи, що вона просто заздрить мені. Вклавши значні кошти протягом всіх цих років, я повернувлась на батьківщину на новосілля. Мене моментально розчарувало те, що я не знайшла спеціально відведеної для мене кімнати. -А коли я повернуся назавжди, де я зупинюся? – запитала я у подиві. -Потім розберемося, – безтурботно відповіла Юлія.
Вони зайняли всі можливі приміщення у будинку, за винятком крихітної кімнатки на другому поверсі для мене – скоріше комори, ніж спальні. Підніматися по цім ступеням по кілька разів на день здавалося мені непосильною працею. Моя сестра, розлючена, висловила все Юлії, яка відповіла вороже. Але будинок був оформлений на моє ім’я. І тепер я тверда у своєму рішенні. Або я перепрофілюю їх просторий гардероб на першому поверсі, або їм знадобиться новий дах над головою.