Одного сонячного суботнього дня я вирушила на ринок, щоб купити свіжі овочі для сімейної вечері. Серед лав мою увагу раптом привернув чоловік, який продавав овочі. Коли я підійшла ближче, то завмерла. Переді мною стояв мій колишній чоловік, Павло, який колись був найбагатшою людиною в нашому селі. Ми розлучилися багато років тому через його численних коханок. Підійшовши до його прилавка, я не могла втриматися від запитання. “Павло, це правда ти?” – Запитала я, відчуваючи, як змішані емоції захльостують мене. Він підвів голову і зустрівся зі мною. В його очах проблиснуло впізнання.
“Ольга… Так, це я,” – відповів він, трохи почервонівши. “Що трапилося? Ти ж був такий багатий. У тебе було все. Що сталося?” — я не могла приховати свого здивування та цікавості. Павло зітхнув і відвів погляд. “Життя виявилося не таким простим, як я думав. Після нашого розлучення справи пішли навперейми. Я втратив бізнес через невдалі інвестицій та зраду партнерів.” “Зрозуміло…” – сказала я, відчуваючи певне співчуття. “Але як ти опинився тут, на ринку?” “Після краху бізнесу мені довелося починати з нуля. Це було нелегко, але я знайшов втіху в роботі на землі. Тепер я вирощую овочі та продаю їх тут.
Це не те, до чого я звик, але це чесна праця”, – відповів він. дивлячись на свої руки, покриті брудом від землі. Я замислилась, згадуючи, яким він був. “Ти завжди був наполегливим, Павле. Я не сумніваюся, що ти впораєшся з будь-якими труднощами.” Він усміхнувся, і в його очах промайнула іскорка надії. “Дякую, Ольга. Твої слова багато значать для мене. І пробач за все, що було тоді. Я розумію, що завдав тобі багато болю.” “Минуле – це минуле,” – відповіла я, відчуваючи, як на душі стає легше. “Головне, що ми можемо рухатися вперед.” Ми обмінялися ще кількома словами, і я купила у нього кошик свіжих овочів. Ідучи, я озирнулася і побачила, як Павло продовжує працювати, з якимось новим внутрішнім спокоєм. Цей випадок нагадав мені про те, що життя сповнене несподіваних поворотів, і важливо не втрачати надію, незалежно від того, що відбувається.